«Що ж мені вам послать, коли в мене нема нічого; послав би вам вид Аральського моря, так таке погане, що крий Боже! Нудьгу ще наведе, прокляте. Ще ви пишете, друже мій єдиний, щоб я виставляв ціну на моїх будущих рисунках … Я, нарисовавши дещо, оддавав за самую убогую ціну, так що ж - сміються!.. Мені здається, що якби сам Рафаель воскрес отут, то через тиждень умер би з голоду або найнявся б у татарина кози пасти».
З листа Т. Шевченка до А. Лизогуба. 29 грудня 1849. Оренбург.
Два роки на палубі шхуни
У Севастополі, неподалік бухти Круглої, є пам’ятник Тарасу Шевченку. В День незалежності минає десять літ з часу його встановлення. Сьогодні це своєрідний центр українського життя флотської столиці, місце, де збираються люди різних політичних уподобань.
Так було не завжди. Ще літ десять тому севастопольська преса дебатувала: а який стосунок має Шевченко до флоту і до моря взагалі? Але ж насправді Тарас і до морської справи, і до відродження українського флоту в Севастополі таки причетний!
Про те, що Тараса Григоровича було покарано за крамольні вірші військовою службою, про його життя в солдатах написано стільки, що знайти щось нове майже неможливо. Одначе Тарас Шевченко служив не лише солдатом, а й матросом. Йому довелося стояти біля витоків організації мореплавства на Аральському морі.
Як писав його перший біограф О. Кониський, Кобзаря два літа «носило по тому морю». Більшість дослідників не відрізняють солдатську службу Тараса від морської. А декотрі доводять, що Шевченко був включений до експедиції Олексія Бутакова на Аралі не як матрос, а лиш як художник і науковець, поєднують воєдино експедиції на Аральське море і в пустелю Каракуми, а його тривала служба на військовому кораблі багатьом видається лише епізодом солдатської служби.
Такий підхід до розуміння завдань і результатів першої російської морської наукової експедиції на Арал, яка отримала досить високу оцінку в Європі, спонукає дослідників ще й до думки, що Шевченко-матрос «принижує» солдата Шевченка — рисувальника експедиції. Однак саме служба на військовому кораблі у військово-морській експедиції на Аралі протягом двох років у творчому сенсі стала найбагатшою для Шевченка за всю його військову службу. І він заслужив право бути «приписаним» до флоту. Як моряк, як письменник, як художник-мариніст.
Перше знайомство з морем Шевченка — це 1842 рік, його морська подорож до Швеції. Ця подорож дала нашій літературі шедевр — поему «Гамалія», що стала першим могутнім акордом у морській сторінці історії України.
А без участі Шевченка в експедиції на Аральське море могло б не бути багатьох сторінок «Кобзаря» і чудових акварелей художника.
Капітан-лейтенант Чорноморського флоту, вчений-гідрограф Олексій Бутаков мав зробити наукові дослідження Аральського моря, скласти перші мапи, лоцію, дослідити гідрологію і біологію та описати узбережжя невідомого на той час Аральського моря. Знайти досвідчених художників-картографів у напівдиких степах — годі й сподіватися. Вмовити професійного столичного художника також не вдавалося.
Пошуки привели О. Бутакова до випускника Академії мистецтв Тараса Шевченка, котрий служив в Оренбурзькому корпусі у тому ж регіоні. Офіцер звернувся до командира корпусу В. Обручова. Той знав про царську заборону Шевченкові писати і малювати. Але, зважаючи на подані на нього гарні характеристики, дозволив увести його до складу експедиції звичайним матросом.
Так солдат Шевченко став матросом-рисувальником, за нинішньою штатною кваліфікацією — помічником штурмана. Його обов’язки — проводити заміри глибин і контури берегової лінії, наносити їх на карту, змальовувати узбережжя та робити його опис. Словом, готувати матеріал для лоції.
«...Я тепер веселий йду на оте нікчемне море Аральське, — писав він А. Лизогубу. — Не знаю чи вернусь тілько..., а іду єй-богу веселий..». У «Щоденнику» та в листах Тарас Шевченко згадує про свою флотську службу протягом двох літ (травень 1948 — листопад 1949-го), коли його «носило по морю», про оті «прокляті бали» на невідомому для мореплавців Аральському морі. Є автопортрет, виконаний ним під час першої експедиції на Арал (1848), де Тарас — у військовій формі з безкозиркою має вигляд бравого моряка.
Служба на маленькій, довжиною всього 16 метрів, шхуні, на якій екіпаж складався з 27 осіб, виявилася не простою. Плавання було дуже важким і небезпечним. І не лише через погоду. Море було норовистим. Штиль різко змінювали шторми, зненацька зривалися сильні вітри норд-вест і норд-ост, і морська гладь ставала пеклом.
Коли стихав вітер, моряків ще довго випробовував «накат», коли водяні вали раз за разом накочувалися на невеличку шхуну. Крім того, напрямки вітрів і глибини не були досліджені, тож шхуна часто «сідала» на мілину, і тоді екіпаж, у тім числі й Шевченко, вручну виштовхували її на глибину. Від довгого бродіння морем, згадував Шевченко, у нього з’явився ревматизм. Небезпечними були підводні камені і «банки», яких не бракувало у недослідженому морі, вони могли будь-коли потопити шхуну.
8 вересня 1848 року Бутаков писав: «Видя, как трудна лавировка вдоль берега при упорно дувших NO и ONO ветрах, и рассчитывая, что при таких обстоятельствах определение астрономических пунктов весьма неудобно, так как судно далеко не могло подходить к берегу и при постоянно бурных погодах ехать на такое расстояние на шлюпке было бы неблагоразумно, я решил оставить это для следующего года...».
З першого дня експедиції робилися гідрографічні виміри, геологічні та ботанічні дослідження, наносилися на карту контури берегів. Шевченко змальовував види берегів, малював карти, типи рослин, робив технічні нариси узбережжя. І разом з екіпажем боровся за живучість судна в розбурханому морі. А шторми бували такі, що інколи судно не могли утримати і три якорі.
6 серпня 1648 року шхуна «Константин» біля півострова Куланди витримала такий жорстокий шторм, що О. Бутаков записав: він очікував загибелі шхуни кожної хвилини.
Після першої експедиції керівнику довелося замінити більшу частину екіпажу, що не витримувала морської хитавиці, однак Т. Шевченка залишив і у 1849 році.
Як згадував О. Бутаков, Тарас Шевченко в експедиціях поводився бездоганно, мужньо переносив труднощі морської служби і проявив кращі професійні морські якості. Він освоїв астрономію і штурманську справу, вільно читав «зоряну карту». Працював як картограф, топограф і гідрограф. Саме він креслив і малював перші карти нових гідрографічних відкриттів, раніше невідомих островів Аральського моря. Хід експедиції наочно висвітлюють «шканцевий журнал» та щоденник Бутакова, це велика цінність для дослідників життя Кобзаря.
Шевченко у листі до А. Лизогуба 8 листопада 1849 року писав: «позавчора вернувся я із ... моря Аральського... живий, здоровий і коли не дуже щасливий, то принаймні веселий».
«Готово! Парус розпустили,
Посунули по синій хвилі
Поміж кугою в Сирдар’ю.
Байдару та баркас чималий.
Прощай, убогий Кос-Арале,
Нудьгу проклятую мою
Ти розважав-таки два літа.
Спасибі, друже...»
Шевченко добре розумів наукове значення морської експедиції, тому, звертаючись до того ж Кос-Аралу пише і такі рядки:
«...Похвались,
Що люде і тебе знайшли —
І знали, що з тебе зробити.
Прощай же, друже! Ні хвали,
Ані ганьби я не сплітаю
Твоїй пустині...»
Результати Аральської експедиції стали надбанням географічної науки. Був задоволений і генерал-губернатор. Усіх учасників морської компанії, в тім числі Шевченка, «высочайше пожаловали» премією у 5 рублів. Карти Аральського моря, створені Шевченком в експедиції, нині зберігаються в Ермітажі, а альбом з акварелями морських пейзажів увійшов у національну мистецьку спадщину України. Однак морська служба Кобзаря завершилася черговим арештом — за порушення царської заборони писати і малювати.
Під час Аральської експедиції Шевченко написав більш як 70 поезій, серед них — п’ять поем.
Тарас Шевченко добре знався на історії морських походів козацького флоту, де «...гарцювала козацька воля». Своїм поетичним словом він навічно прославив морські подвиги українців — тоді, коли сама згадка про морське минуле нашого народу вважалася крамольною. Одним із «злочинів», інкримінованих Шевченку царськими жандармами, була «героїзація українського козацтва і гетьманщини».
Героїчна доба козацького флоту України, морські походи і десанти козацького флоту на Чорному морі займають особливе місце у творчості Шевченка. Морська експедиція на Арал надала йому можливість духовного спілкування з далекою від Аралу Україною.
Шевченко витворив у нашій літературі повний цикл художньої мариністики. Морську тему його поезії продовжила проза. Свою повість «Прогулка с удовольствием и не без морали» Шевченко спершу назвав «Матрос». Тут є трагічний образ українського матроса Обеременка, інваліда Кримської війни, учасника оборони Севастополя 1854—1855 років, який взамін нагороди за проявлений у боях героїзм просив звільнити з кріпацтва свою сестру. Після заслання, познайомившись з учасниками оборони Севастополя (Л. Толстим, В. Голіциним, Л. Жемчужниковим, генералом С. Хрульовим, мічманом К. Середовичем), Шевченко хотів написати поему про «жахливий четвертий бастіон у Севастополі», побувати в Криму, подивитися, «що то за славна чорноморія».
Його слова «Борітесь, поборете...» стали духовним стержнем повстання на броненосці «Князь Потьомкін-Таврійський», а «Кобзар» у слідства над учасниками повстання вважався чи не головним доказом неблагонадійності. Справді, «Кобзар» був чи не у кожному матроському кубрику! Тож зрозуміло, чому після проголошення незалежності Української Народної Республіки Український Чорноморський військовий комітет у Севастополі запропонував перейменувати один з крейсерів на честь Великого Кобзаря.
У 2005 році, у День незалежності, бюст Кобзаря урочисто відкрили на території штабу Військово-Морських Сил України. Тож Шевченко прийшов до Севастополя не лише як національний Пророк, а як досвідчений моряк, перший український картограф і гідрограф, художник-мариніст.
Т. Шевченко. Шхуни «Константин» та «Михаил». Сепія, білило. 1848.
Т. Шевченко. Автопортрет. Олівець. 1847.
Севастополь.
Фото надано автором.
