В умовах інформаційної війни, яка розгорнута нині проти України з боку Російської Федерації, тема впорядкування та захисту вітчизняного медіапростору набула особливо гострого звучання. Про те, чому журналіст має виконувати свій професійний обов’язок навіть в умовах бойових дій і чому право преси на власний погляд є передумовою для розбудови зрілого громадянського суспільства, Укрінформу розповів голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Олег НАЛИВАЙКО (на знімку).

— Не таємниця, що вітчизняний інформаційний простір завжди був для держави «чутливим моментом». У нас навіть не було єдиної концепції державної інформаційної політики. За вашої участі, як керівника Держкомтелерадіо, що змінилося у цій царині?

— Я вже другий раз у ту саму воду заходжу (очолював Держтелерадіо з вересня 2009 року по березень 2010-го. Проте у 2009—2010 роках була кардинально інша ситуація, інша країна...

Ситуація в березні цього року була вкрай напружена. Багато структур, зокрема, обласних державних телерадіокомпаній, зайняли розмиту позицію. Коли ми почали визначати, в якому напрямку діяти, виявилось, що треба було займатися буквально всім. Система рвалася з усіх боків під впливом революційних змін, внаслідок агресії РФ та відсутності коштів.

Тоді окреслилася головна проблема — відсутність адекватних документів стратегічного плану. І хоча багато хто говорив, що головне — окремі «дірки залатати», ми вирішили: треба розпочати розробку стратегії. Активно включилися в роботу наші фахівці, представники Інституту стратегічних досліджень, медіаспільноти. Протягом трьох місяців, як я вже згадував, були підготовлені два важливі документи: стратегія розбудови інформаційного простору до 2020 року і доктрина інформаційної безпеки.

Ключовою проблемою була інформаційна безпека, проблема інформаційної агресії з боку Російської Федерації. А, з іншого боку, треба було думати про те, як підготувати такий закон, який не повернув би нас до диктаторських часів у вимірі свободи слова. Тож розробляли такі законопроекти, що діятимуть не лише у ці складні часи, а й на перспективу.

У результаті в парламенті було проголосовано кілька пріоритетних законопроектів — про суспільне телерадіомовлення, про розширення зони дії закону про доступ до публічної інформації, про захист гарантій професійної діяльності журналістів. Останній проголосовано у першому читанні. Сподіваємося, що нова Верховна Рада найближчим часом ухвалить цей документ і в другому читанні.

Ще один з ініційованих законопроектів стосується прозорості медіавласності. Закон ще не проголосований. Однак після набуття чинності він зобов’яже розкритися кожного з власників і акціонерів телерадіокомпаній. Таким чином ми маємо підійти до розв’язання болючої теми, коли найбільшими інформаційними ресурсами України володіють офшори.

Негативом у стратегічному плані є провал голосування за закон про роздержавлення друкованих державних і комунальних ЗМІ. Цей законопроект був погоджений з редакторським корпусом, із громадськістю та відомствами. Над ним разом із Держкомтелерадіо працювала Спілка журналістів, інші медіаорганізації, експерти Ради Європи. Тож коли у квітні ми вносили його на розгляд парламенту, були абсолютно впевнені, що за нього депутати проголосують. Однак для прийняття закону не вистачило кількох десятків голосів. За цей час ми його доопрацювали і внесли на розгляд уряду. Вважаємо, що він є одним із тих законопроектів, які повністю змінять палітру нашого інформаційного простору.

— Багато йшлося про створення суспільного телебачення і радіомовлення для України як країни європейської. Ви говорили про те, що цей проект розпочнеться вже з 1 січня наступного року. Чи все готове до старту суспільного мовлення?

— Під час нещодавнього перебування в Харкові я отримав запитання від колег з обласного ДТРК, що їм робити з 1 січня. Відповів: виходити на роботу і працювати. Дійсно, багато в кого немає розуміння, що це насправді буде.

Наступного року цей проект стартує однозначно. Це не означає, що з першого дня нового року все зміниться на телеекрані чи в радіоефірі. Але ми ще до прийняття закону зорієнтували державні телерадіокомпанії — контент повинен змінитися. І на сьогодні він у більшості випадків відповідає законопроекту про суспільне телерадіомовлення.

Але залишається багато організаційних проблем. Потрібно зареєструвати національну суспільну телерадіокомпанію. Зараз Мін’юст працює над формою цієї компанії.

Тут може бути два підходи. Проект Кабміну про створення національних суспільних телерадіокомпаній передбачає ліквідацію обласних держтелерадіокомпаній. На базі цих структур і створюватиметься національний суспільний телерадіомовник. Тобто маємо ліквідувати всі обласні компанії, щоб створити акціонерне товариство. Але в цій системі працює понад 6 тисяч людей. І, схоже, саме слово «ліквідація» їх дуже налякало. Насправді, маємо пояснити, що йдеться про створення нової структури. Інший шлях — як записано в законі, створення національного мовника на базі ОДТРК через їх реорганізацію. Тобто ОДТРК виступатимуть як регіональні суспільні мовники. За цією схемою створюється єдина національна суспільна телерадіокомпанія і йдуть включення регіонального інформаційного продукту. Ці обласні мовники стають громадськими мовниками та формують своє правління, наглядові ради на обласному рівні. З цього приводу саме і йдуть дискусії. На моє глибоке переконання, без них не обійтись, бо ми приймаємо стратегічні рішення і на помилку не маємо права. Але це — компетенція парламенту, який повинен внести зміни в закон. А паралельно йде процес формування наглядових рад, які в подальшому фактично переберуть на себе функції уряду та Держкомтелерадіо в управлінні мовником.

Національна рада з питань телебачення та радіомовлення зібрала за дев’ятьма категоріями пропозиції громадських організацій про те, хто хотів би взяти участь в обранні членів наглядової ради. Будуть представники від медійних структур, спортсменів, учителів, науковців тощо. Загалом збираються пропозиції від громадських організацій, які понад три роки працюють у цій галузі, мають всеукраїнський статус. Шляхом рейтингового голосування вони визначатимуть одну людину до наглядової ради. Сподіваємося, що протягом січня—лютого її сформують. Також маю надію, що буде представник від кожної фракції чи депутатської групи у Верховній Раді. Утім, наголошую, що це будуть не депутати: фракції чи групи мають делегувати до складу рад авторитетних людей, фахівців, які мають незаплямовану репутацію.

Для нас важливо створити суспільного мовника, сформувати наглядову раду і стартувати.

— Яким, у вашому розумінні, має бути українське суспільне телебачення і радіомовлення?

— Насамперед суспільне телебачення має забезпечувати інтереси суспільства, а не якихось олігархічних груп чи політиків з пріоритетом отримання прибутку. Сьогодні контент державних телерадіокомпаній формується через держзамовлення, орієнтується на активне висвітлення діяльності державних структур і уряду. Створення ж суспільного телерадіомовлення передбачає заборону на втручання державних структур у діяльність мовника. За суспільного телебачення і радіомовлення всі повноваження переходять до наглядової ради. Саме вона визначає, як діяти. Єдиним органом, що може втручатися у формування контенту, залишається редакційна рада, половину якої формує трудовий колектив, а другу половину — наглядова рада. Таким чином виключається державне втручання.

Сподіваюсь, що спостережна і редакційна рада сформують такий контент, який не виконуватиме чиїсь політичні завдання і не обстоюватиме відповідні економічні інтереси. Важливим моментом у роботі суспільного телебачення та радіомовлення є також обмеження реклами — до 5% від ефірного часу. Все це допоможе забезпечити трансляцію цікавого і корисного для суспільства матеріалу.

— Однією з особливостей нинішнього україно-російського конфлікту є потужна інформаційна війна. Важко зараз знайти захист від агресивної кремлівської пропагандистської машини. Над якими заходами із запобігання такому ворожому інформаційному впливу працює  тепер ваш комітет?

— Є дискусії про те, чи повинен бути журналіст у цих умовах пропагандистом. Зрозуміло, він має бути патріотом. Але більшість колег, медіаспільнота вважають, що навіть у військовий час журналіст має виконувати свої функції — насамперед повинен готувати правдиві збалансовані публікації. Саме правдиве висвітлення тих чи інших подій і є контрпропагандою, що ефективно діє проти інформаційного впливу. Давати відсіч пропаганді Кремля треба правдою.

Відповіді на ті чи інші інформаційні загрози повинні оперативно давати спеціальні установи, зокрема, РНБОУ, СБУ. Журналісти у будь-яких умовах повинні доносити аудиторії саме правду. До речі, основна наша перевага в тому, що нам уже не треба вказувати на неправдивість тієї чи іншої російської інформації, люди самі вже це добре розуміють.

Проблема виникає тоді, коли в інформації українських журналістів є хоч частина неправди. Неперевірена, неправдива інформація підриває довіру до наших ЗМІ.

Тож я переконаний, що коли наші видання розпочнуть контрпропагандистську чи пропагандистську гру, то ні до чого доброго це не приведе. Займатися пропагандою має, зокрема, іномовлення. Воно покликане вести пропагандистську роботу, популяризувати ті чи інші досягнення держави, давати контрпропагандистські відповіді на сучасні загрози.

— Активними є дії Кремля з просування своїх інтересів шляхом впливу на західну аудиторію, зокрема, засобами медіа. Яка доля функціонування українського іномовлення?

— Масштаби цієї проблеми ми усвідомили у березні, коли виявили, яким у нас є ресурс іномовлення. Він повністю зруйнований. У Броварах радіопередавальний центр разом із вежею порізали на метал. На його місці будують котеджі. Розформовано редакцію, що  здійснювала радійне іномовлення. Щодо телевізійного іномовлення. Компанія УТР переважно працювала не на закордон, а в Україні, що є великою помилкою. Пригадую одну з колегій Держкомтелерадіо (тоді я працював у Спілці журналістів), коли керівник УТР повідомив, що розпочав мовлення в Уругваї. Уругвай є прекрасною країною, втім навряд чи пріоритетною для нас...

Не таємниця, що кошти в країні знайти дуже складно, оскільки їх в основному скеровують на армійські проблеми. Та все ж ми знайшли можливість для того, щоб з 1 грудня відновити радіомовлення на Крим, Донецьк та Луганськ, Російську Федерацію до Санкт-Петербурга і Москви включно. Обговорюємо технічні можливості продовжити радіотрансляцію до Уралу.

Кажуть, що треба перемагати у боротьбі з «Russіa Today». Утім маємо розумно оцінювати сили. Для порівняння: бюджет «Russіa Today» — близько 400 мільйонів євро, а бюджет нашого іномовлення — 23 мільйони гривень. Ми йдемо таким шляхом: переорієнтоване іномовлення повинне працювати не на Уругвай, а на Російську Федерацію, Крим, на Європу. Раніше контент формувався в основному з документальних фільмів та добірки культурологічних програм. В умовах війни ми не можемо собі цього дозволити. Тому в основному іномовлення орієнтуватиметься на  програми новин. Формуватимемо новини і доноситимемо до громадян РФ та Європи.

У цьому сенсі вдало підставив плече і приватний бізнес. Зокрема, група компаній «1+1» у серпні запустила проект з іномовлення.

— То як нам разом перемогти в інформаційній війні? Вести наступальні чи оборонні дії?

— Не можна забувати, що ключові норми розвитку інформагентств — оперативність, правдивість, збалансованість. Якщо від них відмовлятися, то ми будемо схожі на наших російських колег. Журналісти мають обстоювати саме ці позиції.

Мені доводиться часто спілкуватися з європейськими і американськими журналістами. Можу сказати, що у них немає довіри до російських ЗМІ. І довіру до російських ЗМІ буде ще важче відновити, ніж довіру до президента Путіна.

Що стосується відповіді на відверту брехню, то треба відповідати. І водночас пам’ятати: маленька брехня з нашого боку породжує великі проблеми. Я — прихильник того, що на спеціальні інформаційні заходи мають моментально реагувати спеціальні служби. Поки що цього немає у повній мірі, над цим працюють тепер багато волонтерів, блогерів, працює ентузіазм та громадянська активність.

У березні—квітні ми вирішили організувати доставку друкованих видань на території Донецької та Луганської областей, які були звільнені від терористів або все ще залишаються захопленими. Зіткнулися з державним механізмом, що працює дуже повільно, складно. Нам довелося піти іншим шляхом. Ми звернулися до медіаспільноти, до волонтерів, які допомогли доставити ці видання і продовжують це робити.

— Як у нас справи з книговиданням, адже ця галузь також перебуває у віданні вашого комітету?

— Є програма «Українська книга», яка передбачає виділення бюджетних коштів на видавництво книжкової продукції. Торік книги були надруковані. Їх отримали бібліотеки, інститути, однак гроші за них не були сплачені. Борг за минулий рік становив 21 мільйон гривень. Хоч як не було б складно країні, враховуючи необхідність фінансування збройних сил, весь борг перед видавцями цього року повністю погашено.

Ми довго радились про можливість виконання програми цього року. Позиція уряду була чітка: треба її виконувати. З гордістю можу сказати, що цього року бібліотеки вже отримали перші книги. Продовжуємо роботу у цьому напрямі.

Активне залучення волонтерів і в цій сфері має ефект. Ми звернулися до видавничої спільноти з проблемами формування бібліотек у Слов’янську, Краматорську та інших містах, де згоріли книгозбірні, чи сам перелік книг, здається, підбирав Кремль. Спільними зусиллями від видавців було зібрано 450 тис. примірників книг. Їх доставляють у бібліотеки, а також нашим хлопцям, які беруть участь в АТО.

Нещодавно був в Ізюмі. З колегою з полтавської редакції взяли діжку меду, а також книги і поїхали на український блокпост. Нашим хлопцям було приємно отримати мед, але треба було бачити їхні очі, коли вони отримали книги...

Що стосується галузі загалом, хочу зазначити, що є великий інтерес до української книжки. На полицях збільшується кількість продукції українських видавництв.

Утім і тут є проблемний момент. З першого січня закінчується пільга на звільнення від ПДВ книжкової продукції. На мій погляд, якщо її не буде збережено, то це стане істотним ударом по всій видавничій галузі.

Саме тому разом з видавничою спільнотою ми внесли пропозиції про продовження цієї пільги. Вдалося переконати коаліційну більшість у парламенті і зберегти її. Однак не пільга є головною. Треба збільшувати кількість продажів, створювати мережі для поширення книжкової продукції. Намагаємося внести пропозиції, як спонукати місцеві громади до того, щоб вони надавали приміщення для продажу книжок з пільговою орендою.

Також є проблема з папером. Вірніше, з відсутністю українського паперу. Наші комбінати фактично вже його не випускають. Папір на сьогодні є стратегічним ресурсом. Більша частина його надходить з Росії, трохи з Польщі, Фінляндії, Китаю. Тож треба робити серйозні кроки з диверсифікації. Також варто думати про відновлення українського паперового виробництва. Ми просто можемо опинитися у такій ситуації, що Росія разом із перекриттям газу перекриє  постачання паперу в Україну.

— На чому ще зосереджений Держкомтелерадіо у своїй повсякденній роботі?

— Ми намагаємося вирішувати стратегічні питання, а разом з тим робимо і практичні речі. Зокрема, багато років ішлося про те, що наше державне іномовлення не має FM-покриття. Про це багато писали, подавали заявки на отримання ліцензій, але питання не вирішувалося. Перше, що ми зробили, — прорахували частотний ресурс для нашого державного радіо, яке з часом стане суспільним мовником.

Було певне розпорошення: мовлення вела державна національна радіокомпанія, ОДТРК теж мали FM. Тепер виводимо всіх на єдиний частотний ресурс, де 20 годин має мовити державна національна радіокомпанія, 4 години — обласне радіо. Хоч як би не було важко в умовах безгрошів’я, але за останні півроку вдалося відкрити дві нові цифрові студії у Полтавській та Львівській ОДТРК.

Або ось в Івано-Франківській області історично ніколи не було державного телебачення. Не залучаючи додаткового бюджетного фінансування, ми отримали цифрову ліцензію і вже 25 грудня плануємо розпочати мовлення Івано-Франківського телебачення.

Такі кроки, такі, на перший погляд, не наймасштабніші, справи також впливають на те, який інформаційний простір ми матимемо. А значить — і яку країну. І тут другорядних речей не буває....

 

Київ.

Фото Сергія АНІЩЕНКА (Укрінформ).