Закінчення. Початок у попередньому випуску «Сім’ї» № 191 (5441) за 11 жовтня
І його речі полетіли з вікна
Світлана: «Батьки познайомилися в буремні 90-ті. Тато непогано стояв на ногах, але не хотів обтяжувати себе шлюбом — був дуже непостійним. Тому я — позашлюбна дитина. Через кілька років після мого народження бізнес батька прогорів, і він засів удома, заливаючи горе алкоголем. Мати довго терпіла, напевно, через те, що боялася залишитися сама. У її розумінні було неправильно ростити дитину без батька. До того ж, я не єдина в родині: є старші брат і сестра від першого маминого шлюбу.
Якось (мені тоді було шість) батько повернувся після чергового «не сухого» дня й підняв руку на матір. При нас, дітях, це було вперше. Досі пам’ятаю, як я плакала й, тримаючи тата за сорочку, кричала щосили. Наступного дня його речі полетіли з вікна.
Про розлучення батьків не шкодую. Вони не були створені одне для одного, кожен з них знайшов щастя з іншою людиною. Вважаю неправильним, коли батьки разом тільки заради дітей — це більше егоїзм, ніж альтруїзм.
Спочатку відсутності батька не помічала. Він приїжджав по вихідних і забирав мене кататися містом. Іноді я залишалася в тата ночувати, засинаючи під його розповіді — за це вдячна йому. Але через кілька років такі зустрічі припинилися, а я замкнулася в собі. Здавалося, ніхто мене не любить. Мама цілодобово пропадала на роботі. Було багато сварок у той період. Віддушину я знайшла в перших серйозних стосунках і розповіла про почуття мамі — це зблизило нас, ми вперше обговорили їхнє з батьком розлучення.
Зараз спілкування з татом зводиться до «як справи» і «дай грошей». Знаю, що це неправильно, але відчуваю відчуженість, бо він не брав участі у моєму житті, коли був потрібен. А для дівчаток така важлива підтримка батька, особливо в підлітковому віці!
Почуття незручності ніколи не було: більшість моїх друзів — з неповних родин, і на всіх нас розлучення батьків залишило свій відбиток. Іноді я, ніби жартома, кажу батькові, що не можу знайти нормального хлопця через те, що він не виховав у мене правильних сімейних цінностей. І в цьому є велика частка правди...»
Коментує сімейний психолог Тетяна Груша:
— Для дитини навіть найасоціальніші батьки все одно є близькими й рідними людьми, яким готовий пробачити все — аби тільки підтримувати контакт. Парадоксально, та діти із неблагополучних родин дуже люблять своїх тата й маму. Дитині не зрозуміти, що батько-п’яниця — поганий. Він є — і це вже добре. Навіть бійки батьків у багатьох просто... стираються з пам’яті. Адже це не їх б’ють. А от фізичне зникнення — трагедія. Тато зник, мама увесь час на роботі. Дівчинка полишена на саму себе. Ця глобальна самотність — ось що є незагойною раною в психіці дітей зі схожими життєвими обставинами. У пам’яті залишаються лише короткі світлі моменти присутності рідних. Хоч би як були зайняті батьки, кожній дитині дуже важливо, щоб її помітили, питання й прохання почули, а допомога (нехай словом, нехай поглядом) прийшла. Більшого часом і не треба.
Вони, як і раніше, нещасливі
Ліза: «Коли мені було 11, тато покохав іншу жінку й пішов. Розлучення стало для мене великим горем, яке, гадаю, не мине ніколи. Я плакала щоночі протягом багатьох днів. Звинувачувала обох, особливо тата. Я й до того була сором’язливою, а потім іще більше замкнулася в собі. Досі дуже сумую за татом, хоча ми й бачимося досить часто. Сказати, що мені його бракує, — нічого не сказати. Ми з ним споріднені душі.
Але про їхнє розлучення не шкодую: вони не розуміли один одного й не кохали. Мама не зустріла другу половинку й іноді в цьому звинувачує нас із сестрою (що дуже неприємно!). У тата з тією жінкою теж не склалося. Я була б рада, якби вони почали нове життя з кимось іншим, бо бажаю їм щастя, а поки що вони, як і раніше, нещасливі.
Я дуже боюся повторити долю батьків. Ми із сестрою прагнемо жити з татом. Тільки тоді я зможу назвати свою родину повноцінною. Адже сім’я — це не певна кількість людей і функцій, вона там, де твоє серце.
Дітям, які пережили розлучення батьків, важливо знайти віддушину. Музика, кіно, книги — що завгодно. Розлучення багато чого вчить. Важливо засвоїти ці уроки: по-перше, у житті можна все витримати й усе пробачити; по-друге, поки людина жива, не все втрачено; і по-третє, за кохання потрібно боротися!»
Тетяна Груша:
— Для всіх дітей розлучення батьків — травма. Дуже часто діти звинувачують себе в тому, що сталося. Іноді сердяться на одного або обох батьків за те, що ті зруйнували їхній світ. І діти мають право так чинити! Адже це правда — їхній світ розвалився, і до такого випробування не можна бути готовим. Добре, якщо в період шокової травми підтримують близькі, друзі. Ми називаємо таких людей «безпечними». Їхнє завдання — не залишати людину, що потрапила в життєву м’ясорубку, наодинці зі своїм горем і страхами. Нехай навіть мовчки, але бути присутнім у її житті. Поговорити, вислухати, надати посильну допомогу в чомусь. Адже в стані шокової травми люди втрачають інтерес до життя, сприйняття часу й апетит, ніщо їх не радує. Багато чого в житті ми не можемо передбачити або виправити. Але вищі сили не посилають нам випробування без віри в те, що ми впораємося, особливо якщо не самотні.
Про хлопчиків та їхні проблеми поговоримо в наступних випусках.
