Мальта — «золота рибка» Європи

Ця острівна держава виткана з легенд, міфів, казок, переказів. Сліди перших жителів острова датуються п’ятим тисячоліттям до нашої ери. Ці люди, про перебування яких розповідають сьогодні величні будівлі, — мегаліти, не залишили в історії про себе ніяких письмових згадок. Невідомо навіть, які вони були на вигляд, якими будівельними механізмами користувалися, зводячи з велетенських кам’яних блоків храм Джгантія на острові Гозо. Цьому храму 3800 років, і він на тисячу років старіший за єгипетські піраміди. Таких велетенських мегалітичних споруд на Мальті близько 20, і вчені дотепер намагаються розгадати їхню таємницю.

Перша версія вчених — велетенські споруди будували велетні, що невідомо куди пішли з острова. Версія друга пов’язана з Атлантидою та Атлантами.

Таємницею є й назва держави. За однією з версій, назву острову дали фінікійці, яких називають прабатьками мальтійців. «Малет» у перекладі з фінікійського — «гавань», «притулок». Згідно з «арабською» версією, «мальта» перекладається як «непокрита», а з третьою — назва держави походить від латинського слова «мел», що перекладається як мед.

А мед на Мальті просто фантастичних смаку і кольору. Дощів і холодів на острові практично не буває й тому бджоли трудяться тут цілий рік. На місцевому ринку вдалося спробувати медку. Перше враження таке, що сьорбнув багатозіркового коньяку з лікером. Медом тут лікують багато захворювань, це чудовий сувенір на згадку про острів. За однією з легенд, місцевий мед припав до душі апостолові Павлу, який опинився на острові після аварії корабля. Павло плив до Риму для дачі показів імператорові за незаконним обвинуваченням у здійсненні злочину. Біля берегів Мальти корабель налетів на скелі під час шторму, але святий апостол дивним чином урятувався. На згадку про перебування його на острові на вулиці Санта Лючія споруджено храм, який називається «Аварія корабля святого Павла».

До речі, про храми. На маленькому острові їх налічується 430. Тобто на тисячу жителів припадає по одній церкві.

Дві фарби, два кольори домінують на Мальті — гарячо-піщаний і блакитний. Перший — це колір фортець, храмів, будинків, збройових арсеналів, гавані, побудованих із каміння, витесаного зі скель. Другий — колір Середземного моря, що обіймає з усіх боків Мальту. У ці само кольори пофарбовано балкончики мальтійських будинків і циферблати міських годинників. Мальтійці дивні люди. Усі міські годинники мають по два циферблати, які показують різний час. Для чого? Виявляється, хитрі мальтійці спеціально плутають час на годиннику. Робиться це для того, що якщо диявол задумає зробити людині недобре, він обов’язково подивиться на годинник і заплутається в часі, а отже, і недобру справу не зробить. Така от традиція, що йде із глибини століть.

У столиці — місті Ла Валетта — мешкають лише чотири тисячі людей. Обійти її можна за півгодини. Місто невелике: його ширина — 540 метрів, довжина — 1,5 кілометра. Тут немає жодного заокруглення на вулицях, вони всі прямі й перетинаються під прямим кутом. З будь-якої точки столиці видно море. Вулиці — прямі, як стріла. Першобудівники столиці спроектували їх так, щоб гарматні ядра по них пролітали наскрізь, не зустрічаючи перешкод на шляху. Вулиці столиці — крутопадаючі: то спуск, то підйом. Столиця Мальти — місто пішоходів. Пересуватися по ній на автомобілях мають право тільки спеціальні служби — пожежні, «швидка допомога», поліція, члени уряду. Для інших — велосипеди й мопеди.

Центральний столичний проспект — вулицю Республіки — ми подолали за півгодини й опинилися біля стін Форту Ельмо. У давні часи ця фортеця була неприступна й витримала десятки облог, залишившись нескореною. Свою назву столиця Мальти отримала від імені земляка Д’Артаньяна, дворянина з Гасконі, Великого магістра лицарського ордену графа Тулуза Жана Парізо де ла Валетти, який особисто заклав перший камінь у підмурівок майбутньої столиці Мальти.

Історія Мальти тісно пов’язана з історією лицарського ордену госпітальєрів і... запорозькими козаками.

Король Сицилії Роджер Норманський десять століть тому вигнав із Мальти арабських окупантів, що намагалися насильно обернути місцеве населення в іслам. Пізніше на Мальті влаштувався орден госпітальєрів святого Іоанна Ієрусалимського. Лицарі перетворили Мальту на не-

приступну фортецю, побудували форти, фортеці, систему фортифікаційних споруд, зміцнили гавань. Звісно, Турецька імперія не бажала миритися з існуванням лицарської держави.

У травні 1565 року 50-тисячна армія султана Сулеймана Пишного, дружиною якого була легендарна Роксолана, у дівоцтві Настя Лисовська, намагалася штурмом завоювати Мальту. Проти турецької армади мальтійці виставили військо з 500 лицарів і 5 тисяч мальтійських солдатів та ополченців. У складі ополченців перебували й понад 100 запорозьких козаків.

Після запеклих боїв турецька армія відступила, й облогу острова Мальта було знято. А вдячні мальтійці увічнили пам’ять українських козаків п’ятьма мармуровими скульптурами, встановленими в головному храмі держави — соборі Іоанна Хрестителя. А в мальтійській мові відтоді міцно вкоренилося слово «козаки».

Як опинилися українці на Мальті? Письмові свідчення літописів кажуть про те, що під час чергової перемоги мальтійських лицарів над турецькими яничарами на кораблях ворожої ескадри було виявлено закованих в ланцюги й кайдани галерників з натільними хрестами й дивними зачісками — оселедцями. На запитання Великого магістра, хто вони такі й чому носять хрести, галерники дали відповідь, що є українцями, козаками, потрапили в полон до турків і по десять із гаком років гребуть на галерах. Великий магістр, вислухавши розповідь українців, щедро обдарував їх і відпустив на всі чотири боки. Запорожці подякували Великому магістрові й попросили дозволу залишитися у війську: мовляв, повертатися нема куди, адже сім’ї вирізали турки та й шлях надто вже далекий на батьківщину.

Звісно, що лицарського звання українці отримати не могли, але в ролі ополченців і піших воїнів виступати в бойових діях мали право. Буквально через кілька місяців про запорозьких козаків уже говорила вся Мальта — місцеві жителі захоплювалися їхньою мужністю й відвагою, вмінням поводитися з кіньми.

У соборі святого Іоанна Хрестителя — мальтійці називають його храмом Сент-Джон — нас зустріло дивне на перший погляд оголошення: «Вхід до храму в туфлях на шпильках заборонений». І одразу інший напис: «Ті, хто йде по мертвих, знайте, колись пройдуть і по вас». Підлога собору святого Іоанна Хрестителя складена з інкрустованих мармуровою мозаїкою надгробків, під якими спочивають 425 мальтійських лицарів. На кожному надгробку-плитці зображено родовий герб лицаря, написано його прізвище. Товщина мармурової плитки 1,5 міліметра. Звісно, пройдися по плитці такої товщини на шпильках — плитка трісне.

В одній із капел стоять мармурові статуї запорозьких козаків. Шаровари, шабля, оселедець, прищулений погляд. Відчуття таке, що наші земляки немов запитують у тебе: «Чи все спокійно в Україні? Чи не схилилася вона перед ворогами? Чи звучить мила серцю мова?».

І про одну цікаву деталь. Мандрівники із Західної Європи, спілкуючись із запорозькими козаками, звертали увагу, що ті носили восьмикутні мальтійські хрестики з «ластівчиними хвостами» на кінцях, що символізують вісім категорій блаженних з Нагорної проповіді Ісуса Христа. Яка історія появи в Україні мальтійських хрестів — з Мальти вони прийшли чи ще звідкись? Згідно з іще однією версією впровадження мальтійських хрестів могло йти від воїнів Речі Посполитої. На кірасах і флюгерах на списах польських воїнів майоріли «кавалерські» мальтійські хрести. Схожість із символікою мальтійського ордену посилювалася й тим, що основні ордени Речі Посполитої дуже зовні схожі на мальтійські хрести.

У Мдіні, прадавній столиці Мальти, розташованій від Ла Валетти за 11 кілометрів, нас зустрічає дзвінка тиша. Близько 800 років до нашої ери фінікійці побудували стіну навколо невеликого селища й назвали його Малет (притулок). До прадавньої столиці Мальти ми потрапили через нові міські ворота.

Це дивне місто. Тут мешкають лише 421 людина, з яких 311 — аристократи блакитної крові — маркізи, графи, князі, герцоги, віконти, барони. У цьому місті, згідно з місцевим законом, не можна купити нерухомість, вона передається тільки у спадщину. Не повірите, але хоч куди подивися, хоч з ким вступи в розмову, обов’язково зустрінеш дворянина.

Один із них рухався просто нам назустріч. Він виявився однокурсником нашого гіда Яни, мистецтвознавцем за освітою. Познайомилися і з’ясувалося, що наш співрозмовник — герцог в 12 коліні Пітер Сан Мауца — є мером Мдіни.

— Якими проблемами переймається мер-герцог? — поцікавилися українські журналісти.

— З ранку до вечора я лагоджу водопровід і каналізацію й організую вивезення сміття, — розвів руками герцог Пітер Сан Мауца. — Буду погано справлятися з цими завданнями, мене просто відправлять у відставку. Освоїв професію сантехника і двірника — доводиться заощаджувати кожен бюджетний цент.

Мдіна відома тим, що тут в XІV столітті вперше в історії країни в результаті виборів було обрано депутатів Університи — місцевої міської ради. Серед депутатів були тільки представники аристократії й місцевого духівництва. Виконком цієї міської ради — Капітано-де-ла-Верга — опікувався питаннями оборони міста, заготівлі та зберігання непорушних запасів води і продовольства.

До речі, у будинку, де розташовувалася міська рада, сьогодні міститься музей природничої історії. Він відомий не так своїми експонатами, як найзнаменитішою вартою країни. У травні 2004 року з музею викрали місячний камінь, доставлений із супутника Землі екіпажем космічного корабля «Аполлон-17» у 1972 році й подарований Мальті президентом США Річардом Ніксоном. Сам місячний камінь був трохи більший за горошину перцю, а вартість його дорівнювала 5 мільйонам доларів.

Тут розташовується монастир Сен-Бенедикт, в якому сьогодні мешкають близько 20 черниць. Із чоловіків їм дозволяється бачити тільки лікаря й садівника. Раз на п’ять років черниці можуть залишати монастирські стіни, щоб узяти участь у голосуванні на виборах.

Мальтійські жінки — всі красуні: чорноокі, білозубі, витончені, із гнучким станом, медяною мовою й заливистим сміхом. А як вони готують! Це треба пробувати. І ми пробували. Соппо таль армла — національне блюдо й перекладається як «вдовиний суп». Його подають зі свіжим козячим сиром. А вдовиним він називається тому, що готується без м’яса. Дуже смачні браджоли — м’ясний рулет із сиром, яйцями, оливками, часником. Не можна забути смаку лампуки пай — це пірог із рибою дорадо. А ще вам запропонують пастиції — пиріжки з листкового тіста з м’яким сиром або біббуш — равлики, приготовані на повільному вогні в білому вині.

Мальта — єдина країна в Європі де немає жодної річки чи озера, штучної водойми. Крапелька води тут на вагу золота. Її привозять танкерами, опріснюють. Сільське господарство через дефіцит води — не просто ризикований вид бізнесу, а практично авантюра. Тому зерно не вирощують. Культивують виноград, фруктові дерева. Основний вид м’яса — кролятина. Свинина, яловичина — в розряді делікатесів

Наведені вище рядки — з Конституції Мальти. 21 вересня 1964 року Мальта здобула незалежність. Сьогодні вона входить до Британської Співдружності і є членом Європейського Союзу. У країні 13 адміністративних округів і 68 місцевих і міських рад. Але цей розподіл не належить до системи місцевого самоврядування, а стосується винятково органів статистики. Місцевого самоврядування в країні, через невелику територію, просто не існує. Виняток — маленький острів Гоцо, де працює громадська рада, що складається  з 14 людей, яка займається публічними роботами і благоустроєм.

Мальтійці не люблять говорити про політику, але просто обожнюють обговорювати й засуджувати свій уряд. Величезну популярність має прем’єр-міністр країни. Ним є Лоуренс Гонці, юрист за освітою, лідер Націоналістичної партії. Президент, прем’єр-міністр і парламент розташовуються в резиденції Великого магістра в Ла Валетте. Вхід до неї охороняють стародавні пушки, котрі стріляли востаннє 200 років тому, і почесна варта.

Поговорити із прем’єр-міністром Лоуренсом Гонці не вдалося, але пощастило побачити, як він, вийшовши з будинку резиденції, сів за кермо Мерседеса і поїхав на обід. Без кортежу. Без охорони. Без перекриття вулиць.

Законодавча влада на Мальті належить однопалатному парламенту — Палаті представників. У парламенті 69 депутатів, яких обирають на п’ять років загальним голосуванням. Вибори проводять на основі пропорційного представництва. Мальтійці мають виборче право з 18 років.

Від кожного з 13 округів обираються по 5 депутатів за системою єдиного перехідного голосу. Ще 4 депутати додаються в разі, якщо опозиційна партія отримала трохи більше голосів, ніж правляча, і належать до цієї партії. Політична конфігурація парламенту Мальти на сьогоднішній день така: Націоналістична партія має 35 депутатів, а Лейбористська — 34 депутати.

Мальта — парламентська країна, і президент обирається на засіданні Палати представників. Палата представників затверджує прем’єр-міністра, який є лідером політичної партії, що перемогла, затверджує законопроекти, склад уряду.

Стаття 2 Конституції Мальти називається «Державна релігія». Релігією держави, згідно з Конституцією, є римська католицька апостольська релігія. Церква зобов’язана й має право вчити, які принципи слушні, а які помилкові. Релігійне навчання римської католицької апостольської віри має викладатися в усіх державних школах як частина обов’язкової освіти.

Мальтійці — люди, що свято шанують Бога й тому живуть за Божими законами й заповідям. Ось уже кілька років у цій державі не стається тяжких злочинів, у тому числі й убивств. Почасти це пов’язано і з тим, що в країні налагоджена чітка поліцейська служба, оснащена новітнім технічним озброєнням. Спокій 450 тисяч населення Мальти охороняють мільйон відеокамер. Країна «прострілюється» відеокамерами 24 години на добу.

Чи ефективна їх робота? До дитини, що перебуває на вулиці протягом 10 хвилин без супроводу дорослих, під’їжджає поліцейський автомобіль із жінкою-інспектором, яка забирає її до дільниці. Викликаються батьки, з яких стягується штраф у розмірі 540 євро за неналежне дотримання прав дитину, яка була залишена без догляду.

І на завершення. Україна й українці на Мальті відомі. Тут у мовних школах щорічно отримують освіту до 2000 дітей з України. Ну а головним підручником, за яким Мальта вивчила нашу країну, став останній чемпіонат Європи з футболу. Почувши слова Євро-2012, мальтійці піднімали у вітанні руку й казали: «Україна. Донецьк. Київ. Львів». А ці слова перекладу не потребують. Пароль, як мовиться, не потрібен.

Одеса—ла Валетта—Одеса.