Вслухайтесь у тишу Великодньої ночі. Здається, все спить. Аж раптом — «бам-м-м, бам-м-м, бам-м-м». Це церковні дзвони сповіщають мешканців Луцька про Воскресіння Христове. Ось чути малинові звуки кафедрального Святотроїцького собору, потім до них долучаються голоси найстарішої в місті Покровської церкви і сусідньої, такої ж сивочолої, Хрестовоздвиженської, храму Всіх Святих Землі Волинської... Ще мить, і різноголосі урочисті звуки заповнюють все довкола. «Христос Воскрес!» — промовляють до пастви священики. «Воістину воскрес!» — лунає у відповідь стоголоса радість мирян. Христос воскрес...

Пам’ятають волиняни й інші часи, коли в їхньому рідному краї масово закривали і руйнували храми, здавали в металобрухт дзвони, хрести, куполи... На щастя, в Луцьку знайшлися люди, яким була не байдужа доля церковних реліквій. Наприкінці 80-х років група працівників луцького історико-культурного заповідника «Старе місто» доклала чимало зусиль, щоб зібрати по закритих храмах ще вцілілі дзвони. 1988 року їх вже стало достатньо для відкриття у Владичій вежі Луцького замку музею дзвонів.

Заступник директора заповідника Валентина Буднікова, яка разом з колегами збирала цю колекцію, переконана, що перші дзвони на землях України відливалися саме на Волині. Про це свідчить запис у Галицько-Волинському літописі (1288 р.): «Князь Владимир Василькович отлил колокола дивны слышаньем, каких не бысть во всей земли». Вони були призначені для церкви волинського містечка Любомль.

Зображення дзвонів знайшли і на залишках відкопаної на території замку церкви Іоана Богослова (ХІІ століття). Символічно, що завершує експозицію дзвін з наймолодшого міста нашого краю — Нововолинська. Бо саме Нововолинський ливарний завод першим у наш час розпочав виробництво церковних дзвонів. Найбільший з них, восьмитонний, нині — на дзвіниці Михайлівського Золотоверхого собору в Києві.

З 1992 року в Луцькому замку регулярно проводять фестивалі дзвонарського мистецтва «Благовіст». Спочатку вони традиційно відбувалися другого Великоднього дня. Потім, оскільки більшість учасників «Благовісту» задіяні у богослужіннях, від цього довелося відступити і перенести свято на іншу пору.

Одним з авторів ідеї фестивалю, його незмінним учасником є голова Волинської обласної організації товариства охорони пам’яток історії та культури Галина Марчук:

— За професією я історик. Працювала в різних наукових установах. Дзвонарством захопилася, коли прийшла працювати в історико-культурний заповідник, який тоді саме створювався. Виникла ідея відновити дзвіницю, що навпроти Петропавлівського костелу, повісити на неї дзвони. Стали шукати, хто б їх відлив. Думали навіть муляжі повісити. Вирішили поїздити по закритих церквах Волині. Храми були зруйновані, на дзвони ніхто не звертав уваги, чомусь їх не взяли на облік як твори мистецтва, а здавали на металобрухт. Назбирали так до 90 дзвонів і організували в замку виставку. Дуже хотілося, щоб відвідувачі могли чути їх мелодії.

Оскільки є відомості, що тридцятиметрова Владича вежа використовувалася під дзвіницю, то саме в ній і розмістили експозицію. Нам допомагав її створювати викладач музичного училища імені Гнєсіних, що в Ленінграді, Валерій Петрович Лоханський. Там було 25 дзвонів. На той час в Архангельську вже проводили фестиваль «Північні дзвони». Потім при АН СРСР академік Раушенбах створив асоціацію дзвонарного мистецтва, до якої увійшли як науковці, так і музиканти, а також дзвонарі-самоучки. Конференції відбувалися у Москві, Ростові-Великому, Суздалі. Я теж кілька разів на них їздила. Одночасно там проводили і фестивалі дзвонарів. Правда, виникали і деякі розбіжності. Ті, хто мав музичну освіту, стали говорити, що треба писати музику для дзвонів, що самоучкам там нема що робити. Хоча, наскільки я знаю, на другий день Великодня дзвіниця була відкрита. На неї піднімався всяк, хто хотів, дзвонив, і по тому звучанню вибирали, хто має слух. Не знаю, як вони там зараз працюють, бо не маю матеріальної змоги їздити до Росії на ці конференції.

Спочатку дзвіниця була у нас на Владичій вежі. Кожної неділі ми влаштовували півгодинні концерти. Потім почали відкривати церкви, стали парафіяни шукати своє майно, звертатися, щоб заповідник повернув їм дзвони. І так дзвіниця у нас розкомплектувалася. Згодом ми зробили її внизу біля замкової стіни. Закупили для неї на Нововолинському ливарному заводі дев’ять нових дзвонів. І вже там проводили фестивалі «Благовіст Волині». Пізніше було побудовано дзвіницю біля відкопаних залишків церкви Іоанна Богослова (ХІІ століття).

— Хто вас долучив до цієї рідкісної справи?

— Коли Валерій Лоханський приїжджав допомагати нам облаштовувати дзвіницю, тоді й захопилася. Відтоді і граю на дзвонах. Це дуже цікавий музичний інструмент. Якщо є повна гама, то на них можна зіграти будь-який музичний твір. Та все ж, як і раніше, вони використовуватимуться при богослужіннях. Були спеціальні церковні устави, які визначали коли і як дзвонити. Зараз традиції частково втрачені. Намагаюся по крупинах зібрати, щоб відновити устав церковного дзвону.

— Галино Степанівно, а чи потерпали ви через своє захоплення?

— І через таке довелося пройти. У 1988 році, коли ми почали працювати тут над створенням дзвіниці, до нас звернувся священик з кафедрального Святотроїцького собору, на жаль, нині вже покійний, отець Адам. Мовляв, чи не можна нам у соборі задзвонити? А там дзвони на той час були зняті. Тоді в церквах не дзвонили. Ми з Валерієм Лоханським підішли до собору, подивилися що до чого. Підняли дзвони на дзвіницю. Провели репетицію, попередньо обмотавши їх язики рушниками. А вже на Великоднє свято дзвін вдарив у повну силу. За це мене ледь з роботи не вигнали. Яких тільки дурниць не вигадували: мовляв, дзвін заважає хворим розташованої неподалік обкомівської лікарні. Хоч з історії відомо, що церковними дзвонами навіть відганяли різні пошесті, навіть чуму і холеру. Нечиста сила їх теж не витримує.

— Голоси церковних дзвонів різняться не лише за звуком, а й за змістом?

— Вони підлаштовувалися під різні події. Якщо лунає такий сумний дзвін з переборами, значить хтось помер. При тому була різниця, коли померла жінка, а коли чоловік. Люди, працюючи в полі, перебуваючи далеко від церкви чули, що сталася така сумна  подія. Зовсім інакше звучать дзвони, якими супроводжують обряд вінчання чи хресну ходу на Великдень. Якщо хороші дзвони і талановитий дзвонар, то це дійсно музика, звуки якої беруть кожного за душу.

 

Волинська область.

Фото автора.

Один з куточків експозиції музею.

Владича вежа, в якій розташовано музей дзвонів.

Головний дзвонар Волині Галина Марчук.

Дзвіниця, де демонструють своє мистецтво учасники фестивалю "Благовіст Волині".