Родина Вишневських мешкає в поліському селі Зелень Дубровицького району, що майже за двісті кілометрів від Рівного. Живе тихо, нічим особливим не вирізняючись. Утім, це лише на перший погляд. Насправді ж звичайне життя цих простих і щирих сільських людей може бути зразком того, як будувати і своє родинне щастя, і долю в загальнолюдському вимірі. Жодних новомодних теорій при цьому вигадувати не потрібно. У Любові та Опанаса Вишневських усе просто: любов, доброта, взаємоповага, працелюбність. Це допомогло подружжю в злагоді виховати восьмеро дітей, якими вони дуже пишаються.

А ще, додає подружжя в один голос, потрібне терпіння: у сімейних стосунках, у вихованні дітей, у щоденних клопотах. Благополуччя своєї великої родини, яка вже збагатилася 22 онуками та 4 правнуками, Любов та Опанас Вишневські вибудовували по крихточці. Найперше, як і годиться, почали зводити свій дім. Нелегко це було, бо тільки на власні сили розраховували, але ж упоралися. У тій оселі, як і понад півстоліття тому, панують любов і повага.

Трудилися молоді переважно у місцевому колгоспі: Любов Сергіївна — у льонарській ланці, а Опанас Никифорович — механізатором на таких складних машинах, як бульдозер, грейдер, скрепер. Спеціаліст був чудовий. Серед кращих колгоспниць була і дружина. Всюди їх поважали, бо до роботи ставилися відповідально, з повною віддачею. Поза цим, звісно, тримали чимале підсобне господарство, адже родина з кожним роком ставала дедалі галасливішою — мають Вишневські п’ятеро синів і трьох доньок. Звання «Мати-героїня» Любов Сергіївну удостоїли ще за радянських часів. Не забула про неї і влада незалежної України.

— Ні декретів, ні відпусток я не знала, — пригадує Любов Сергіївна. — Але встигала все. Щодня зранку мусила їхати з людьми в поле, а до того повинна була і господарство доглянути, і дітей нагодувати та відвести до свекрухи. Коли ж ланка була близько, то старших брала з собою.

— Що так, то так, — з теплотою усміхається до дружини Опанас Никифорович. — І гарна була, і до роботи беручка. А співала ж як!.. За це, певно, і полюбив я її...

— Та мені було не звикати до роботи, до неї я змалку привчена, — усміхається жінка у відповідь. — Батько загинув на фронті, то з мамою навіть поле доводилося орати. Коли ж вийшла заміж, то, хоч і багато дітей та клопотів було, все ж легше стало — чоловік мене шанував. Та і я його.

День у багатодітної матері розпочинався не пізніше п’ятої ранку, а завершувався глибокої ночі. Переробивши все та повкладавши дітей спати, жінка ще й за вишивання бралася. Коли ж сусіди зранку прокидалися і бачили біля хати шнурки, завішені білизною, то тільки дивувалися: мовляв, коли ж то молода сусідка встигла ще й попрати?

І словом, і власним прикладом Любов Сергіївна та Опанас Никифорович привчали дітей до праці. А ще очевидною річчю для синів і доньок змалку були доброта, щирість, порядність. Повиростали діти батькам та людям на радість — і гарні, і розумні, і хазяйновиті. Тішать бабусю та дідуся своїми успіхами вже й онуки. Є з-поміж них лікар, викладач, священики... І в якій би сфері не працювали, роблять це на совість і успішно — точнісінько так, як їхні дідусь, бабуся та батьки.

Зігріває серце Любові та Опанасу Вишневським і те, що всі п’ятеро синів залишилися у рідному селі. Наймолодший же, Володимир, узагалі мешкає в одній хаті з батьками. До речі, кожен із синів, коли одружувався, вже мав власну оселю. Збудувати для них хати було принциповим питанням для батьків.

Світлана ТУБІНА, Олександра ЮРКОВА.

Рівненська область.

Фото Світлани ТУБІНОЇ.

Велика дружна родина Вишневських.