Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроект про заборону куріння у громадських місцях: лікарнях, стадіонах, зупинках транспорту, метро, ресторанах, барах, а також закладах — культури та адміністративних. «Замкнути» обіцяють навіть святая святих парламенту — кімнату для курців. За порушення нової норми передбачаються штрафи: від 1 тис. грн. — до 10 тис.
Автори законопроекту повідомили статистику: в Україні щодня (!) стається 440 смертей від раку, значну кількість якого спричиняє куріння. А пасивні курці — у зоні ризику так само, як ті, що з цигаркою в зубах. У багатьох країнах Європи куріння заборонене у закладах громадського харчування та адміністративних установах, на зупинках, пляжах, у потягах — перелік чималий. У США в деяких штатах курити не можна навіть на вулицях, а в Старому Світі дискутують про заборону робити це у власних авто. До речі, в Канаді та США це запровадили частково — якщо в машині є діти.
Здавалося б, про що дискутувати, коли йдеться про здоров’я не лише курців, а й тих, хто змушений удихати цигарковий дим? Але у авторів законопроекту, з’ясовується, є опоненти. І не лише на вулицях, а й серед колег.
Власним вухам не повірила, коли просто в телекамеру один з народних депутатів заявив, що як тільки закон ухвалять, він придбає найсмердючішу цигарку і закурить у... сесійній залі Верховної Ради! І закликав журналістів зробити те саме на місцях для преси. Що це — брак виховання, неусвідомлення того, «як слово відізветься», неповага до самого інституту законодавчої влади? Чи, може, впевненість у безмежній безкарності? Невже насправді не розуміє, що цей закон має стати навіть не декларацією, а боротьбою за здоровий спосіб життя?
У пана народного депутата знайшлися симпатики: члени громадської ініціативи «Права курців», які заявили, що опротестують закон у суді. Мовляв, «живемо в умовах ринкової економіки, і ніхто й нікого не змушує сидіти в прокурених приміщеннях». І нагадують, що «будь-яке звуження прав і свобод заборонене Конституцією, а «антитютюновий» законопроект обмежує права на куріння».
Як головний аргумент курці висувають своє право на куріння. Але хіба куріння — це право, а не шкідлива звичка, якої потрібно бодай соромитись, якщо вже не спроможний її позбутися? Але ні: в наші під’їзди та сходові майданчики, буває, не зайти, бо там смердить застояним димом, у закладах громадського харчування він висить коромислом. Курять повсюди — на зупинках громадського транспорту, у тамбурах вагонів, навіть на дитячих майданчиках...
Як цього позбутися? Жорстокими штрафами. До речі, тих, хто викидає недопалки з вікон і балконів власних квартир, пропоную карати так само жорстоко: штрафувати! А за несплати — відправляти на громадські роботи з прибирання їх місця мешкання. І буде у нас дуже чисто.
У французького письменника-мораліста Франсуа Ларошфуко (1623—1680) є афоризм: «Моя свобода розмахувати руками закінчується там, де починається ніс сусіди». З часом він перетворився на початковий принцип обмеження будь-якого права людини: «Моє право закінчується там, де починається право іншого». Можна сказати й так: «Кожному трохи погано, щоб усім було добре», що, власне, є основою побудови будь-якої держави...
І насамкінець. Повідомлення про ухвалення законопроекту щодо заборони куріння у громадських місцях прокоментував давній приятель, який нажив безліч болячок: «От коли б це сталося у пору моєї юності, коли почав «смалити»! Тоді на прохання, мало не на молитви мами —кинути цигарку, я відбивався. Мовляв, загазованість шкодить більше, якщо помру, то швидше від стресу, ніж від цигарки, кава шкідливіша від неї, або й узагалі — не вчіть мене жити! Якби ж молодість знала...»
vpysanska@golos.com.ua
