Чи доводилось вам бодай раз звертатися до бабці? Ногу вивихнули, ще якась халепа сталася? Хочу розповісти про один такий випадок зі мною.
Напередодні я сильно натрудив руки. Зранку прокинувся від того, що пальці настільки затерпли, що рук не відчував. А тут намітили поїздку до родичів дружини. Дорогою кілька разів зупинялися, аби знов повернути рукам чутливість. Після приїзду розповів про свої проблеми тещі, а вона і каже: «Давай-но я тебе до нашої бабці відведу, хай яйцем покачає. До неї чимало людей з усілякими болячками звертаються».
Про те, що дітей від переляку яйцем викочують, чув, а ось про те, щоб защемлення нерва ним лікували, — вперше. Але погодився — що мені втрачати. Теща свіженьких яєць з-під курки взяла, вже за 10 хвилин ми були у бабусі. Хатка-мазанка, кімната така маленька, що чотирьом людям не розминутися. Спочатку старенька покачала яйцем та пошептала над дітками, а тоді, перепочивши, кличе й мене. Ось тут починається найцікавіше, на мій погляд, з розряду неймовірного. Звичайнісіньке яйце в руці бабусі стає для мене такою собі праскою: теплою і на дотик колючою, як здалося. Накладаючи хресні знамення, бабуся яйцем качала і по руках, і по спині, і по голові, і по обличчю, при цьому з її вуст лунала щира молитва-присуд хворобі. Але як я не намагався запам’ятати її, так і не зміг, лише уривки фраз, які час від часу спливають у підсвідомості: «червоної крові не ссати, жовтої кості не ламати, іди туди, де люди не ходять, де сонце і місяць заходять». І звернення до святих мучеників та помічників Пантелеймона, Божої Матері. Cім чи дев’ять раз були прочитані наді мною молитви, та при цьому яйце в руках бабусі намотувало метри по моєму тілу. А потім, повернувшись до образів, вона тричі перехрестилась, у склянку налила чистої води та знову через хресне знамення розбила у воду щойно викачане яйце. Піднесла його до очей і почала ніби сама із собою говорити: «Ось тобі і вітер у голові, а ось і заздрість невимовна, а ось і вступив ти у халепу небачену. Та нічого, завтра і післязавтра ще приходь».
Потім повернулась до мене: «Хочеш подивитися?». Мене від цікавості аж трусить. Бабуся показує мені згусточки пухирців і волосоподібні білі ниточки, переплетені у канатик, а ще — корони з бульбашок. А я полегшення відчув неймовірне. Перед від’їздом ще двічі прийшов, і що цікаво, коли третього дня після процедури качання розбили яйце, навіть натяку на бульбашки з хвостиками вже не було. Їхав я дорогою, не зупиняючись, і руки мої вже не терпли. А наступного разу я приїхав та просто зайшов привітати бабусю. За цей час у неї чимало сталося: сестра померла, та й сама хворіла. Але хоч як погано не почувалася б, щоразу іде до Корецького монастиря на службу, молитися та просити Бога почути її прохання.
