Шаргород у фарватері злагоди і взаємоповаги — духовної та партійної

— Наш район — сільськогосподарський, — каже Григорій Іванович (на знімку). — Сіємо хліб, вирощуємо цукрові буряки, сою, ріпак, соняшник, виробляємо молоко і м’ясо. Отже, є можливість дотримуватися сівозміни, оберігати землю від виснаження.

Ранніх зернових взяли на круг по 31,4 центнера. Порівняно з іншими районами є твердими середняками. А значить — є потреба і наміри працювати ефективніше, добиватися вищих показників.

— Інвестори є, але їх небагато. Вони орендують приблизно 15 відсотків орних земель району. А здебільшого земельні паї взяли в оренду реформовані сільгосппідприємства, що замінили колишні КСП, і фермерські господарства. Очолюють їх, як правило, місцеві фахівці, які і за виробництво дбають, і про соціальну сферу в селах, де живуть і працюють, не забувають. Хоча принагідно скажу, що нам гріх ображатися на інвесторів — вони також і для ремонту школи грошей дадуть, і потрібні меблі для дільничної лікарні куплять. А в разі потреби знайдуть кошти, щоб відрядити самодіяльний художній колектив на той чи інший фестиваль.

— Воно то так. Але й наші сільгосппідприємства не живуть сподіваннями на доброго дядька. А самі, як то кажуть, закачують рукави. Скажімо, протягом останніх десяти років вони істотно поновили парк зернозбиральних комбайнів, зокрема, придбали 40 високопродуктивних машин імпортного виробництва. То, погодьтеся, потребує чималих грошей.

Так, фермерське господарство «Врожайне» зі Слободи Шаргородської має три «Джон Діри». Дві машини з тією самою маркою — у фермерському господарстві «Агродар» з того ж села. Ще два комбайни американського виробництва успішно працюють у приватному підприємстві «Золотий колос», що в Михайлівці.

Чи взяти Юхимівку, де орендують понад п’ять тисяч гектарів орної землі. Тут експлуатують понад десять комбайнів, декілька з яких — закордонного виробництва. Працює комп’ютеризована молочна ферма з сучасним обладнанням. Отож не дивно, що всю їхню продукцію охоче закуповують провідні молокозаводи.

— Боргів у зарплаті в районі немає, за винятком 32 тисяч гривень, які заборгувала у попередні роки хлібопекарня із Джурина. Нещодавно там помінявся власник, який обіцяє буквально найближчими тижнями виплатити людям заборговане.

Майже на 60 відсотків розрахувалися сільгоспвиробники і за оренду земельних паїв. До кінця жовтня вони повністю виконають свої зобов’язання перед орендодавцями.

Я мав розмову з усіма керівниками сільгосппідприємств, які працюють у нашому районі. Йшлося не тільки про розрахунки за орендовані земельні та майнові паї, а й про рівень заробітної плати, про ефективне використання землі, про сівозміни... Одне слово, говорили про те, що болить, про ті проблеми, без розв’язання яких ми не можемо рухатися вперед.

А що стосується створення нових робочих місць, то ми також не сидимо склавши руки. Так, у Михайлівці вже відвели земельну ділянку під будівництво підприємства, яке вироблятиме екологічно чисте паливо, а точніше — брикети з некондиційної деревини. У найближчій перспективі маємо намір звести і запустити в роботу ще два великі підприємства: цементний завод у Клевотині та цукровий — у Деребчині.

— Стереотипність мислення, небажання чи невміння шукати конкретні й ефективні шляхи, що ведуть до розв’язання тієї чи іншої проблеми.

І, звісно, я хочу бачити в людях, з якими працюю — більше відповідальності за доручену ділянку роботи. Адже ми — найняті менеджери на державній службі. А що це означає? Що маємо служити державі, нашим співвітчизникам. Тобто докладати максимум зусиль для того, щоб людям жилося ліпше. Заможно, комфортно, стабільно.

Ось до чого я прагну і що передусім вимагаю від своєї команди.

Шаргородський район дотаційний. Власних надходжень мають приблизно 25—30 відсотків. Незважаючи на це, територіальні громади все одно знаходять додаткові кошти. Яким чином?

— Більшість наших територіальних громад бере участь у конкурсах, — каже голова районної ради Віктор Ковальський (на знімку). — Як на рівні області, так і на рівні держави. Це конкурси розвитку територіальних громад. Люди у нас кмітливі. Готують цікаві проекти. Тому й перемагають. Отримують кошти. Витрачають їх на конкретні справи. Часто-густо роботи виконують власними силами.

Так, сільський голова Хоменок Галина Попсуй разом з депутатами підготували проект створення зони відпочинку. Раніше про таке в селі й гадки не мали. Тепер є де відпочивати. На гроші розжилися за рахунок перемоги в конкурсі. Перед цим так само отримали кошти на ремонт будинку культури. Більшість робіт виконували силами громади. Своїми руками ремонтували бібліотеку в селі Джурин. Завідувач бібліотеки Людмила Чирка каже, що білили й фарбували все самі. Зате тепер приємно перебувати у приміщенні. Переможцями конкурсів ставали майже кожна територіальна громада з населенням від двох до п’яти тисяч людей.

— У нас дуже працьовиті та ініціативні люди, — наголошує голова районної ради Віктор Ковальський. — Не цураються роботи на користь громади. Власними силами ремонтують бібліотеки, будинки культури, дитячі садочки. Бо розуміють, що все це для них самих. Кошти на такі роботи виділяємо на умовах співфінансування. Якщо громада перемогла в конкурсі, то до тієї суми додаємо не менше 25 відсотків від неї з районного бюджету. Щоправда, бувають випадки, коли кошти надходять наприкінці року. Тоді їх неможливо використати. Йдеться про фінансування переможців загальнодержавних проектів. З обласного бюджету затримок не було.

— Де є діти, там має бути дитячий садок, — продовжує Віктор Ковальський. — Це ще одна з постійних турбот депутатів і керівників громад. Для нашого району питання надзвичайно актуальне, бо маємо найбільше в області багатодітних сімей. Після реорганізації колгоспів дитсадки закрили. Тепер їх відновлюємо. Уже відчинили двері вісім таких дошкільних закладів. До кінця нинішнього року відкриємо ще один садочок. Найперше відновили їх у великих селах. Там, де приміщення колишнього дитсадка перейшло у приватну власність, викуповуємо. Якщо це неможливо, шукаємо інше. Нині, наприклад, плануємо викупити будинок для дитсадка у селі Гибалівка.

— У таких селах створюємо садочки при школах, — уточнює голова райради. — Сільради у таких випадках орендують кімнати, там з дітками працюють вчителі.

Із 32 територіальних громад 12 не мають природного газу. За словами Віктора Ковальського, найближчим часом блакитне паливо надійде ще до трьох сіл. Роботи з газифікації завершують у Михайлівці, Деребчині, Джурині. Причому запалити блакитний вогник планують ще нинішнього року.

— На жаль, газифікація стала дуже дорогим задоволенням, — додає співрозмовник. — Істотно подорожчали роботи з прокладання мереж, так само й матеріали. Та й паливо постійно дорожчає. Тому вирішили у решті населених пунктів запроваджувати проект з використання електрики для опалювання будинків. В області уже є такий досвід. Вивчаємо його і рекомендуватимемо громадам. Адже електрика дешевша, ніж газ.

Якось Леонід Маркевич отримав змогу взяти участь у розширеному засіданні Кабінету Міністрів, на якому йшлося про проблеми медичної галузі. Там і попросив слова, щоб озвучити те, що хвилює медиків низової ланки. Найперше сказав про таке гальмо, як тендерні процедури. Умови їх проведення, на думку медиків, недосконалі. Тому стримують придбання нового обладнання й апаратури. Тендер обов’язковий у разі придбання обладнання вартістю більше ста тисяч гривень.

— Умови тендера для нас кабальні, — наголошує головний лікар. — Тому на таку суму нічого не купуємо. І не тільки ми. Але це не означає, що нема в цьому потреби. Тендер скрізь намагаються обходити десятою дорогою. Уже давно конче потрібен флюорограф. А він коштує до одного мільйона гривень. Я пропонував, виступаючи у Кабміні, щоб такі дороговартісні придбання робити централізовано. А вже тоді передавали на місця, в області чи райони, відповідно до поданих замовлень.

Медичний заклад не міг би розвиватися без фінансової підтримки з районного бюджету. З тих грошей, що дає держава, на розвиток залишається менше десяти відсотків. Значна частина йде на зарплату медпрацівникам, хоча вона залишається доволі скромною.

— За кошти районного бюджету ми вже відремонтували частину відділень райлікарні, — уточнює головний лікар. — Це приміщення споруджено ще 1974 року. Проект такий, що лікарняні палати розраховані на десять хворих. Тепер їх переробляємо не більш як на чотирьох пацієнтів. Загалом лікарняних ліжок залишається стільки, як і раніше. Зате значно поліпшуються умови лікування хворих.

Головний лікар показав відремонтовані відділення. Першим оновили реанімаційне. Далі — хірургічне, пологове, гінекологічне, тепер ведуть роботи в терапевтичному. 

У пологовому створили дві палати для сімейних пологів. Обслуговування платне. Незважаючи на це, більшість породіль виявляють бажання народжувати саме в цих палатах.

— Для проведення ремонту створили власну бригаду, — пояснює Леонід Маркевич. — Бо якби працювала наймана робоча сила, то майже сорок відсотків виділених на ремонт грошей довелося б сплатити у вигляді різних податків й обов’язкових відрахувань. Це ще один приклад того, як, даруйте на слові, обдирають бюджетні організації.

Поліпшують умови не тільки для пацієнтів. «На роботі людина проводить більше часу, ніж вдома, — каже головний лікар. — Тому ніхто не став заперечувати проти того, щоб витрачати гроші також для створення належних умов для роботи медичного персоналу. І навіть відпочинку». Загалом торік лікарня отримала з районного бюджету понад один мільйон гривень додаткових коштів.

Серед сільських медичних закладів району — три дільничні лікарні, шість амбулаторій, фельдшерсько-акушерські пункти. Їх фінансування передбачено з бюджету територіальних громад. Але ж громади дотаційні.

Звідки візьмуться гроші? Знову ж таки район допомагає. «Згідно з новим кодексом, з наступного року сільські медичні заклади будуть фінансуватися з тих самих джерел, що й районні», — уточнює Леонід Маркевич. На переконання досвідченого керівника, так воно й повинно бути.

Кавалер ордена Данила Галицького, заступник директора Всеукраїнського центру гуманітарної педагогіки, начальник районного відділу освіти Микола Слободянюк мав можливість ознайомитися із системою освіти у Франції під час стажування у Парижі. Вивчав досвід шкіл для обдарованих дітей у Росії.  За словами співрозмовника, майбутня школа за зразком вимог ЮНЕСКО у Шаргороді готова вже майже на дев’яносто відсотків. Десять років тому розпочали будівництво цього закладу. Невдовзі роботи зупинили через брак коштів. Згодом виникла ідея створити школу для обдарованих дітей. Таку пропозицію вніс Микола Слободянюк.

— Нам вдалося добитися зміни проекту, — каже Микола Слободянюк. — В його основі — пропозиції й побажання, які висловив відомий педагог-новатор Микола Гузик з міста Южне, що на Одещині.

Приміщення розташовані за принципом, незвичним для традиційних шкіл. Біля трьох класних кімнат споруджено хол. Тут вісім таких зон. Їх називають центрами виховання. Холи обладнають у залежності від спрямування класу. Це буде або літературний музей, або світлиця з історії народної творчості тощо. Весь другий поверх являтиме собою велику залу поезії. Тут виставлять планшети з портретами і творами відомих майстрів слова. На окремих вміщуватимуть новинки з найпопулярніших літературних творів сучасників. Такі планшети постійно оновлюватимуть. Одночасно працюватимуть ще дві школи — музична і спортивна.

Неподалік від новозбудованого приміщення школи розташовані гуртожитки колишнього профтехучилища. Місцева влада передала їх на баланс освітянам.

— У цих гуртожитках мешкатимуть діти з сіл нашого, а також інших районів, які виявлять бажання набувати знань у цьому навчальному закладі, — уточнює Микола Слободянюк. — Формуємо колектив педагогів. Сподіваємося, зберемо кращих з кращих. Вимоги до учнів будуть високі. Якщо дитині виявиться не під силу освоювати запропоновану суму знань, батькам пропонуватимуть перевести її у звичайну загальноосвітню школу.

Продукцію Шаргородського маслозаводу закуповують більшість санаторіїв Хмільника.

— Від нас до Хмільника майже сто кілометрів, — каже директор маслозаводу Тетяна Степанюк. — Є заводи, розташовані значно ближче. Але в них не беруть. Наша продукція не тільки високої якості. Розфасовуємо її у зручну тару. Так пропонуємо відпочивальникам молоко, вершки, сметану, кефір...

Молочні вироби з торговою маркою «Шарм» можна придбати також у магазинах Вінниці, Хмельницького та Києва.

— Постійно працюємо зі здавачами молока, — додає директор підприємства. — Традиційно в осінньо-зимовий час кількість сировини зменшується. Щоб заохотити здавачів, доплачуємо їм за високу якість молока. За базову взято жирність 3,4 відсотка — за літр такого молока платимо три гривні.

Допомагаємо створювати в селах приймальні пункти. Конкуренція на ринку сировини для молокозаводів дедалі зростає. Молока не вистачає. Через це поки що не можемо завантажувати всі потужності. 

Незважаючи на те, що хліб постачають у район більше десяти виробників з близьких і дальших міст, Олександр Люлявський переконаний, що за продукцією з Джурина, як і раніше, стоятимуть черги. Підприємець з Вінниці неспроста вирішив затратити власні кошти на відновлення випікання хліба і хлібобулочних виробів у селі, більш як за сто кілометрів від обласного центру.

— Конкурентів багато, — каже він, — але всі вони далеко. Найсвіжішим хлібом стане саме наш. Окрім того, ми дамо людям хліб без будь-яких добавок. Нині їх застосовують у багатьох пекарнях. Гадаєте, чому інколи після свіжого хліба у горлі відчувається печія? Це результат додавання розпушувачів до борошна.

— Якщо буханець вже на другий чи третій день покривається пліснявою, або від нього чути запах кислоти, не сумнівайтеся, що в таке борошно додали розпушувачі, — уточнює підприємець. — На нашому хлібові не побачите плісняви навіть тоді, коли буханець засохне.

Ще одна перевага, яку мають джуринські хлібопекарі, власний млин. Своє борошно дешевше. На щастя, в селі збереглися досвідчені робітники пекарні. Як тільки почули про відновлення виробництва, одразу прийшли проситися на роботу. Уже сформували колектив з 27 робітників і фахівців. Потужність сільської пекарні — 20 тонн хлібобулочних виробів на добу. Поки що випікають значно менше.

— Колись місцевий пастух побачив на небі зображення Матері Божої, — так пояснюють причину їх встановлення у Шаргородському чоловічому монастирі, монахи якого доглядають за цим святим місцем. — Від здивування запитав, що мають робити.

— Христа славте, хрести ставте, — почув у відповідь пастух. Цю новину поніс у село. З роками вона поширювалася все далі й далі. Щороку, в середині серпня, віруючі приходили сюди з хрестами. Радянська влада заборонила це робити. Традиції паломництва відродили не так давно, на початку 2000-го. До Йосафатової долини знову потягнулися люди. Відтоді у долині, названій ім’ям пастуха, з’явилося майже п’ять тисяч хрестів. Всі вони різних розмірів — від маленьких, висотою не більше десяти сантиметрів, до десятиметрових, які не так просто сюди доставити. Так само широка географія їх виготовлення. Є хрест навіть з Росії. Приносять їх сюди і від окремих сімей, організації. Раніше на хрестах не робили написів. Тепер їх залишають на багатьох нових символах віри. Високий дубовий хрест встановили в один із сонячних днів золотої осені керівники територіальних громад району.

— Це знак подяки Всевишньому за те, що ми у мирі й злагоді відпрацювали на своїх посадах протягом цієї каденції, — каже голова районної ради Віктор Ковальський. — З чистою совістю перед людьми складемо свої повноваження.

— Нічого особливого, — каже Борис Фавельович. — До стандартної звітності додав графу про керівників територіальних громад, сільгосппідприємств. Маю інформацію про те, які видання вони передплачують або не передплачують. Так само у тому списку є депутати, директори шкіл, керівники медичних та інших установ і організацій. Такі дані заношу особисто керівникам району — голові райдержадміністрації і районної ради. Роблю це систематично. Переконався, що вони ознайомлюються з ними і використовують у роботі.

Я теж при нагоді оприлюднюю зібрану й узагальнену інформацію. Насамперед повідомляю її депутатам на сесії райради. Прошу слова для виступу на інших районних зібраннях. Така інформація, як кажуть, спонукає до активнішої участі в передплаті. Особливо це стосується керівників підприємств, організацій і депутатів. Не дивно, що «Голос України» передплачує кожна сільська рада.

 

Шаргородський центр поштового зв’язку постійно перебуває серед лідерів в організації передплати на періодичні видання. Поступається тільки Вінниці. Але в місті над Бугом 400 тисяч жителів, а в Шаргородському районі — 60 тисяч.

Борис Хазін наголошує, що він з династії поштовиків. Ще його дідусь був листоношею, на пошті працювала мати. «Уже тому я не можу працювати абияк», — каже співрозмовник. Пам’ять про батьків, про дорогих серцю людей — для нього велика святість. Доглядає могили рідних. За власні кошти з одним із друзів виготовили і встановили на єврейському цвинтарі стелу пам’яті загиблих у фашистському гетто. Неспроста шаргородці не раз обирали його депутатом районної ради. Він комунікабельна, відверта і щира людина.

Вінницька область.