Ми тут жили ще до часів потопу.
Наш корінь у земну вростає вісь.
І перше, ніж учити нас, Європо,
На себе ліпше збоку подивись.
Ти нас озвала хутором пихато.
Облиш: твій посміх нам не допече,
Бо ми тоді вже побілили Хату,
Як ти іще не вийшла із печер.
Борис Олійник.
...і були за крок до писемності
Ці слова класика одразу спадають на думку, коли потрапляєш до музею «Аратта-Україна», що в селі Трипілля під Києвом. Насправді ж, стоячи у трипільській вітальні, ніби опиняєшся в іншому вимірі й водночас, здається, що це українська хата 19-го — початку 20-го століть. Там така ж піч — винахід, до слова, трипільців, такі само глиняні миски і горщики, а на них такі ж символи-обереги як, приміром, на українських писанках чи рушниках. З тією лише різницею, що цим витворам по сім тисяч років...
Виявляється, ще коли про Древній Китай, Рим чи Єгипет ніхто й не чув, на наших землях жила і творила трипільська цивілізація! До речі, назву вона отримала просто від однойменного села під Києвом, де відомий дослідник і археолог Вікентій Хвойка понад сто років тому вперше відкопав у наших землях силу-силенну предметів тої далекої доби. З того все й почалося. І хоча достеменно невідомо, як звалися наші пращури, територія цієї цивілізації простягалася на величезну територію — більшу половину нинішньої України, Молдову і частину Румунії. Загалом трипільці займалися тим, що й ми. Рибалили, полювали, будували, вирощували жито-пшеницю. Крім зернових і овочів, вони мали навіть фруктові сади. Також тримали худобу, виготовляли господарський реманент. Мешкали в досить пристойних — двоповерхових, а то й триповерхових будівлях.
А ще, на відміну від нинішнього часу, коли ігноруються будь-які будівельні норми, розкопки Трипільської культури показали, що тут зводили все за «генеральним планом». А ще геніально концентрували всілякі смисли у знаках і символах і були за крок до писемності. Трипільці також перші одомашнили коня. Про цей факт свідчать знахідки глиняних фігурок дитячих іграшок. Так от на них зображено і поворотний для людства винахід — колесо, котрому 6 500 років, а ще на таких керамічних фігурках запряжений у воза кінь.
Слід зазначити, що в орнаментах трипільців дуже багато символів. До речі, ще до відвідин музею вважала чимало з них здобутками інших культур. Зокрема, всім відомий «інь-янь». Ні, заперечили мені тут. Ця діада виникла ще тоді, коли китайської імперії не існувало. Зрештою, вражає і багата знакова система, близька до письма. А свастика, занесена нашими предками і охаяна Гітлером?
Свастика — це не те, про що ви подумали
Цікаво, що більше сотні з керамічних предметів зібрання музею несе на собі зображення свастя (свастики, сварги, коловорота).
Що ж означала свастика? Це арійський символ єднання небесних сил вогню й вітру з вівтарем — місцем злиття цих небесних сил із земними. Тому вівтарі аріїв (не плутати з арійцями) прикрашалися свастикою і вшановувалися святими, захищеними від зла. У Китаї і Японії ієрогліфи свастики означають побажання довголіття під сонцем. Загалом же знак простежується від Архангельська до земель Індії.
На Русі хрест із звивинами мав назву коловрат. Зображення свастик як орнаментів покривали вівтарі давньоруських храмів, ризи, іконостаси, військові прапори, карбування зброї, одвороти національних костюмів, мережива, наличники будинків, посуд тощо. Це засвідчують фрагменти розписів у Києві, Чернігові, Новгороді, Вологді.
Одне слово, свастика спочатку мала сильніше і світле значення, що «приносить саме щастя», ніж те, яким його наділили ідеологи нацизму. Утім, може, саме тому так безславно і закінчив Гітлер, що під свої людовбивчі ідеї взяв цей світлий символ? Така от розплата...
Ще одне відкриття музею в Трипіллі, це біноклеподібні ємності без дна, Для чого вони — досі ніхто не може дати відповіді. Припускають, що їх призначення суто ритуальне: через отвори небесна благодать сходила на землю.
Древні спалювали свої обійстя, щоб діти починали життя з нуля?
Учені тривалий час сушили мізки над тим, чому трипільці спалювали свої поселення. Одна з версій: то був обряд «передачі приміщень померлим родичам». Оскільки прах також розвіювали. Чи не чудовий міф? Була також думка, що переселення були пов’язані зі спустошенням грунтів. Утім, вона виглядає дещо абсурдною, кажуть у музеї, адже тоді б господарі не залишали горіти разом з обійстями і посуд та реманент. Епідемії? Теж навряд чи, адже люди тоді ще не мали уявлень про мікроби та передачу хвороб через посуд. Мені ж на думку спала ще одна, власна версія. Можливо, так наші древні пращури боролися із споконвічною проблемою людства — жадобою до багатства. А ще так намагалися привчати до праці нащадків. На перший погляд, такі вчинки здаються дивними і навіть ірраціональними, але якщо задуматись, то це звичайна житейська мудрість. Особливо з огляду на нинішній час, коли новітні скоробагатьки намагаються що є сили напхати до кишень побільше, запастися на кілька поколінь уперед, навіть не задумуючись, що цим вони роблять ведмежу послугу дітям і онукам, провокуючи їх до неробства.
А найбільша загадка, мабуть, була і залишається: звідки взялися трипільці й куди зникли. Можливо, Трипілля просто трансформувалось у якусь іншу цивілізацію. Ще однією загадкою залишається, чому ця неймовірна культура постала саме на наших теренах? Як кажуть у музеї, можливо тому, що тут ніколи не було всесвітнього потопу, сюди не дійшов льодовик. Тому такі сприятливі умови й спричинили до культурного вибуху після мамонтового періоду.
Та хай там як, найдревніша цивілізація була на нашій землі, тож можемо пишатися. Щоправда, це не означає, що на ній треба паразитувати. Треба бути гідними цього. Знову ж таки, сказала не я, а Борис Олійник у передмові до фільму, що його показують у музеї на початку екскурсії.