Як переконати співвітчизників менше смітити
Питання боротьби з побутовими відходами в усьому світі стоїть гостро. Найбільші телекомпанії щодня присвячують по кілька годин висвітленню проблем очищення води, повітря, утилізації відходів тощо. А в нас? Готуючи цей матеріал, я спеціально перечитала програми недавніх кандидатів на найголовнішу посаду в нашій державі. І з’ясувала, що проблеми екології згадувалися у найкращому випадку одним абзацом.
Як свідчить європейська практика, багато з того, що ми складуємо як непотріб, в інших країнах використовують для повторної переробки. При цьому мають неабиякий зиск.
На думку еколога Тетяни Тимочко, було б добре взяти на озброєння світову програму «Зелена точка». Це коли виробник запаковує товар у тару, яку можна переробити, і маркує її з допомогою так званої зеленої точки. Спеціальна фірма бере з виробників внески й за цей рахунок установлює у дворах контейнери для роздільного збирання сміття. Потім ця сама фірма й вивозить сміття на переробку. В такі контейнери мешканці викидають сміття безплатно, а за вивезення невідсортованих відходів платять. І дорого!
Здавати невигідно, викидати
На жаль, говорити про щось подібне в нас зарано. І найперше тому, що ми не такі законослухняні, як європейці, й не понесемо за квартал викидати в спеціальний контейнер порожню пляшку. Але що робити, щоб не загрузнути в смітті? Могли б виручити пункти прийому вторсировини. Приміром, у столиці в кожному мікрорайоні такі пункти є. Інша річ, що ціни на сміттєвий «секонд хенд» надто низькі. Приміром, кілограм пластикових пляшок коштує півтори гривні. Підрахуйте: якщо одна пляшка важить у середньому 25 грамів, то на кілограм знадобиться аж 40! У Західній Європі кілограм порожніх пластикових пляшок коштує понад 40 гривень. Баночку з-під пива в Києві купують у середньому за 5 копійок, тоді як у Європі — по 60. Дуже дешево — по 50 копійок за кілограм — обійдеться й макулатура. Тож людям «вигідніше», а головне — зручніше все відправляти в бак для сміття, вважаючи, що в такий спосіб вони від нього позбавляються. Аж ніяк! Це — ілюзія. Бо, за даними спеціалістів, у нас переробляється не більш як один відсоток вторинної сировини. Решту складують на полігонах або спалюють, забруднюючи атмосферу токсичними речовинами.
Утім, сортування — не панацея. Зменшити продукування сміття можна й в інші способи. Приміром, ви звикли купувати воду в пластикових пляшках, а можна перейти на багаторазовий кулер. Для пікніків і фуршетів варто віддавати перевагу паперовому посуду або спеціальному багаторазовому набору. Скляну тару викидати не в смітник, а виставляти біля контейнерів. Знайдуться люди, які занесуть порожні пляшки до пункту, ще й спасибі скажуть. Не варто також дріб’язкові покупки запаковувати в целофанові кульки, адже, як свідчить статистика, середня «тривалість життя» такої тари 12 хвилин, а для її перегнивання знадобляться десятки років... Те саме й з макулатурою. У містах у поштові скриньки щодня кладуть рекламні буклети. Та й самі ми любимо почитати щось цікавеньке. Але в підсумку все це опиняється в контейнері для сміття. І це при тому, що макулатуру можна переробляти до семи разів!
Для громадян країн, де екологічна політика є складовою політики державної, така поведінка природна. Але їй передували десятки років роз’яснювальної роботи. У компанії «ГрінКо», яка займається переробкою сміття і чи не першою в Україні запровадила окреме його збирання у населення, зазначають, що економічними методами навряд чи можна досягти успіху. Адже частина населення, кажуть там, рахує гроші, а частина — ні. Одним словом, цінності, сформовані населенням України, є такими, що для більшої частини наших співвітчизників, на відміну від тих-таки європейців, ці гроші будуть незначними, а тому вони й не сортуватимуть відходи. Свого часу в компанії проводили моніторинг громадської думки населення стосовно проекту роздільного збирання і отримали такі результати: 94 відсотки опитаних киян назвали проект роздільного збору корисним і готові були взяти участь у ньому. Однак на території, де «ГрінКо» впровадило роздільний збір, тільки 19 відсотків підтвердили свої наміри діями.
Сформувати культуру поводження з відходами можна. Але для цього треба змінити свідомість, зазначають експерти. І вже сьогодні ставку необхідно робити на екологічну просвіту школярів та молоді. Звісно, цей процес має складову законодавчого регулювання, а тому без підтримки держави реалізація подібної програми неможлива.
Поки що наше законодавство в цій галузі малоефективне. Закони є, а механізми — не врегульовані. Штрафи передбачені, а як їх стягувати — незрозуміло. Для прикладу, штраф за несанкціонований викид сміття застосовується лише в 2-3 відсотках випадків. Незначними є і суми штрафів. Тож, можливо, для досягнення результату варто переглянути тарифи, як це було зроблено зі штрафними санкціями дорожньо-транспортного руху. Аварійність справді зменшилась. Але ж знову повторюсь — не достатньо декларувати штрафні санкції. Їх треба застосувати так, щоб вдруге не хотілося смітити.
Лідерами в переробці пластику є Чехія. Там переробляють майже 45 відсотків усіх пластикових відходів. Друга в списку Німеччина — 40 відсотків переробки; на третьому місці Австрія, де переробляють 35 відсотків пластику.
Думки наших читачів
Наталія Павлівна, пенсіонерка:
— Ми не німці, яким поставили контейнери для розділення сміття, і вони слухняно сортують. Наш менталітет далекий від європейського. Мабуть, треба шукати інші підходи. Або згадати досвід радянських часів, коли двірників зобов’язували здавати певні норми макулатури, металобрухту, хлібних відходів...
Марія, молода мама:
— У мене взагалі викликає сумнів графа в рахунку за квартиру — «вивіз сміття». Та на нашому смітті можна озолотитися, а не правити з людей гроші. Вважаю, що треба робити все навпаки: не ми повинні йти зі сміттям до комунальників, а вони до нас — за сміттям, яке, по суті, і є гроші. Адже не секрет, що наші смердючі сміттєзвалища — справжні Клондайки.
Віктор, менеджер:
— Люди в нас справді дикуни. Приміром, біля мого під’їзду стоять і звичайні контейнери, і контейнер для скла, паперу та пластику. Але на останній ніхто не звертає уваги. Валять усе в звичайні. Немає у нас такої свідомості, як у європейців. А прикро!
Олена, продавець:
— Яке сміття? Он у нас Київ від снігу не можуть почистити всю зиму, а я ще буду їм сортувати сміття. І навіть, якщо люди почнуть сортувати, хто його перероблятиме? Адже в нас же майже немає сміттєпереробних заводів. Усе звозять на полігони.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.