25-річна вінничанка Юлія Карпенко у Франції стала доктором наук з хімії. Вона досліджує природу закоханості та кохання на молекулярному рівні.

Чи може людина стати щасливішою, якщо їй штучно ввести гормон кохання? Це один із аспектів досліджень молодого науковця у її докторській дисертації. Роботу Юлія Карпенко захистила наприкінці жовтня 2014-го в університеті Страсбурга. Про те, як їй вдалося досягти такого успіху, дівчина розповіла кореспонденту «Голосу України» під час гостини у батьків.

«Мабуть, я тут зайва...»

Магістратуру Юлія закінчувала у Ніцці. У докторантурі навчалася у Страсбурзі. Під час навчання працювала в науковій лабораторії під керівництвом професора Марселя Ібера. Він був її науковим керівником.

— Наукові інтереси професора Ібера неординарні — наша група займається «хімією» кохання, — каже Юлія. — За виникнення почуттів прив’язаності, турботи та кохання в організмі людини відповідає багато хімічних речовин і процесів. Чи не найбільшу роль відіграє гормон окситоцин. У великій кількості він присутній у материнському молоці. Саме цей гормон викликає довіру, симпатію та контролює їхнє переростання в кохання. Нещодавно вченими було встановлено, що у хворих на аутизм рівень гормону кохання занижений. Перші спроби додатково вводити його таким людям дали позитивні результати. Після цього аутисти активніше йшли на контакт з оточуючими, охоче реагували на емоції інших людей. На жаль, такі сплески почуттів тривали недовго. З’ясувалося: препарат діє короткий час. Бо низька стабільність самого гормону. Тому група науковців університету Страсбурга, до якої входить і наша землячка, продовжує працювати над створенням речовин, що є аналогами окситоцину.

— Тобто, крім суто наукової зацікавленості молекулярними основами кохання, маємо і практичну мету — створити ліки для допомоги аутистам, — наголошує науковець. — Не йдеться про приворотне зілля чи пігулки від невзаємного кохання, хоча і те, і друге можливе вже навіть зараз(!). Наші прагнення — розгадати механізми, створені природою, та навчитися використовувати ці знання для лікування серйозних розладів.

На захист дисертації Юлія запросила батьків. Мати Тетяна та батько Анатолій — викладачі Вінницького училища культури і мистецтв імені Леонтовича.

— Під час захисту виникла ситуація, що змусила нас хвилюватися, — розповідає Тетяна. — Після слів доньки присутні в залі раптом зайшлися дружнім сміхом. Перед тим було помітно, як захопилися дискусією між собою вчені мужі. В цей час Юля не могла продовжувати доповідь, бо було видно, що про неї забули. Як потім донька пояснила, дискусію опонентів вона припинила фразою: «Мабуть, я в цьому залі зайва, піду звідси».

На уроках хімії вчитель виводив з класу

— Хімію стала поглиблено вивчати після того, як одного разу захворіла і через це пропустила багато уроків, — розповідає Юлія. — Та так захопилася, що наперед вивчила підручник за восьмий клас, а тоді взялася й за дев’ятий. Викладала предмет у моїй школі №1 чудова вчителька — Людмила Гураль. Вона звернула увагу на моє бажання знати більше, тому давала завдання з позашкільної програми. Зрештою я остаточно упевнилася, що, крім хімії, більше нічим не захочу займатися. Тому в десятий клас пішла до хіміко-біологічної школи, такою є спеціалізація у школі №4. Там поталанило навчатися у викладача від Бога — Миколи Чернія. Під час уроків він виводив мене з класу і залишав у своєму кабінеті. Щоб даремно не гаяла час. Саме завдяки йому вдалося здобути друге місце на Всеукраїнській олімпіаді. Ця перемога дала змогу без іспитів вступити на хімічний факультет Київського національного університету імені Шевченка.

Прочитати Дюма в оригіналі

У Києві вінничанка дізналася, що хімічний факультет веде наукову співпрацю з кількома університетами Франції. Юлія з дитинства захоплювалася цією країною. Шкода, що не мала можливості у Вінниці опанувати французьку. Зробила це у Києві, у Французькому культурному центрі. Бо мріяла продовжити навчання у країні Дюма, творами якого захоплювалася з дитинства, і все думала, як би їх прочитати в оригіналі.

На третьому курсі їй пощастило бути присутньою на великій міжнародній конференції з хімії, яку приймав університет Шевченка. Зібралося багато відомих вчених. Серед них — майбутній керівник докторської дисертації, професор зі Страсбурга Марсель Ібер. Утім, тоді її більше зацікавила тема професора Алана Бурже з університету Ніцци.

Під час перерви студентка насмілилася підійти до професора. Сказала, що хотіла б працювати у його науковій групі. За словами Юлії, професор уважно поставився до прохання. Спочатку ознайомився з її роботами і погодився взяти до себе на магістерські навчання. Щоправда, за однієї умови — якщо виграє конкурс на стипендію. Наша землячка виправдала сподівання.

Рік у курортній Ніцці

— Рік навчання в магістратурі університету Ніцци можна назвати просто казковим, — каже Юлія. — І не тільки тому, що це місто є одним з найкрасивіших курортів Середземного моря. Система навчання у Франції заохочує до здобуття знань.

Науковець каже, що найбільше вразив процес складання іспитів. Перед усіма ставлять однакове завдання, щоб була можливість оцінити об’єктивно кожного. Найменша спроба підгледіти у сусіда чи в записнику карається виключенням з університету без права поновлюватися протягом двох років. За результатами екзаменів та захисту магістерської Юлія стала першою у своїй навчальній групі. Завдяки своїм знанням магістр Карпенко отримала докторантську стипендію Страсбурзького університету. Її науковим керівником погодився бути уже згаданий професор Марсель Ібер, з яким познайомилася у Києві. Після блискучого захисту докторської (це слова наукових опонентів) нашій землячці запропонували роботу у відомій хімічній лабораторії у Швейцарії. Отож, доктор Карпенко (так французи звертаються до представниць жіночої статі, які мають цей вчений ступінь) пакує валізи, збираючись до Лозанни.

Мати дівчини по секрету повідомила, що Юлія щаслива не тільки тим, що має улюблене заняття. За цей час вона зустріла свій «гормон» кохання. Хлопець розуміє її та у всьому підтримує. Він теж науковець-хімік.

 

Вінницька область.

Фото надане Юлією КАРПЕНКО.

Юлія під час проведення дослідів у хімічній лабораторії Страсбурзького університету.