«Зелені» ще не приносить, бо справу забалакали

Багато хто вважає, що сільський (зелений) туризм може і повинен розвиватися. Зокрема, за рахунок селянських садиб. Нині їх на Кіровоградщині діє близько 20. Кількість таких об’єктів постійно зростає, а разом із нею — і цікавість до природних та етнокультурних скарбниць краю. Для власників садиб це не тільки можливість «підтримати штани», а й отримати естетичне та моральне задоволення від спілкування з туристами.

Протопопівській (Олександрійського району) зеленій садибі «Вербиченька» вже близько року. Туристичний маршрут починається тут з огляду старовинних побутових речей звичайної хати XІX століття. Туристи дізнаються про те, як і для чого їх застосовували. А свої розповіді тут підкріплюють наочністю: наприклад, проводять майстер-клас із плетіння цвяхом — унікального, надзвичайно красивого, проте сьогодні майже забутого мистецтва. У садибі сім’ї Портних організовують свято сала, а в «Корюні» перевагу надають традиційній вірменській кухні — пригощають національними стравами та навчають приготуванню лаваша...

В області рік тому створено осередок Спілки зеленого туризму, який очолив Микола Однороженко. Родом він із села Ятрань Новоархангельського району, але 18 років прожив в Європі. Тож додому привіз досвід і... бізнесовий план організації мережі сільського туризму. На думку Миколи Андрійовича, для України це справа відносно нова. Хоч розмови про неї точаться давно. «Років десять тому на найвищому державному рівні чомусь вирішили, що вже можемо говорити про нього як про розбудовану, готову працювати на бюджет галузь, — згадує Микола Однороженко. — Навіть білорусів запросили переймати досвід. Показували, як правильно організувати сервіс... Відтоді білоруси розробили «правильні» закони, відпочивають удома на здоров’я й іншим дають, а ми все ще теревенимо. Серйозно стримують розвиток прогалини у законодавстві. А починати треба з найпростішого. Наприклад, з урегулювання питань співіснування власників турбаз і орендарів, розташованих поряд ставків. Відпочивальники ж їдуть у село по здоров’я: подихати свіжим повітрям, скупатися. І тут з’ясовується, що декому «жаль води» для туристів...

Ще один приклад — аукціони, на яких сьогодні «купується» оренда земель чи ставків. Це своєрідний рекет у законі. Адміністрація оголошує аукціон. Зацікавлена в оренді людина виготовляє документацію (це коштує щонайменше тисяч десять гривень), а пізніше раптом з’ясовується, що з’явилися ще бажаючі взяти участь у торгах. Далі ці бажаючі називають суму «відступних». Такі підставні особи — «претенденти» на ставки й землі — є в кожному районі, кожній області. Як правило, це одні й ті ж само люди. Очевидно, хтось контролює цей бізнес...

Одне з найближчих завдань голови осередку — організувати юридичний лікнеп. Адже більшість підприємців від зеленого туризму сьогодні страшенно бояться податкового законодавства.

Крім роботи у спілці, Микола Однороженко має ще й власну туристичну садибу «Козацька старшина» в селі Грушка — два сільські будинки. Чисте повітря, поряд — ставок, але «чужий». «Хотів узяти в оренду ярок неподалік, заповнити його водою, зарибнити, але потім, з’ясувавши, наскільки це марудна процедура, передумав... Бачив, як працюють такі туристичні об’єкти за кордоном, знайомий із власниками деяких у Німеччині та Австрії. Там у мене залишилися друзі, тож розраховую залучити звідти додаткові кошти, досвід, і певні стандарти. У тому числі, цінові.

Для того, щоб задовольнити вибагливого туриста, на Кіровоградщині планують якнайшвидше організувати декілька туристичних маршрутів. Перший — «Від плуга до ракети» — братиме початок у селі Грушка. Традиційно: селянський побут і участь у процесі виготовлення хліба — від помелу до випікання. Далі музей ракетних військ стратегічного призначення біля Голованівська. Другий — з Кіровограда до Добровеличківки з її географічним центром України і далі через Софіївський парк в Умані до Первомайська (зі стрімкими порогами Південного Бугу, якими люблять сплавлятися в човнах екстремали)... Третій (практично вже діючий) — «Маршрут хліба» — до Олександрійського району. У Протопопівці живуть представники різних національностей і кожен по-своєму випікає хліб та готує національні страви. Тут смакують хлібом із салом, лавашем. А біля Оліївки купаються у бром-йодистій воді озера Срібного.

Кожен може вибрати, що йому більше до вподоби: ставкова засмага, активна участь у фольклорних святах чи... «садок вишневий коло хати»...

Ще один туристичний маршрут, давно «протоптаний» земляками й іноземцями до найбільшої культурної святині області — хутора «Надія» — батьківщини драматурга і одного із засновників національного театрального мистецтва Івана Карпенка-Карого, до посаджених корифеями театру та їх нащадками дубів, до батькової (Карпа Тобілевича) хати, до музею всесвітньовідомих театралів... Сьогодні над усім цим ще треба добряче попрацювати. Одна справа — оберігати унікальний заповідник, інша — зробити святе місце доступним для театралів усіх країв за найменшого втручання в історичність об’єкта. Що, безперечно, сприяє як іміджу Кіровоградщини, так і України. Зокрема, й фактом щорічного проведення тут свята театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти». Мабуть, на часі вже збудувати неподалік хутора, поза заповідною територією, невеличкий готель для гостей здалеку, паркувальний майданчик, туалети...

Реальним пунктом туристичного маршруту має стати і Свято-Хрестовоздвиженська церква — усипальниця родини Раєвських, що в селі Розумівка Олександрівського району. Тут, за умови всебічного сприяння (добре, що обласна рада затвердила програму створення і розвитку заповідника на 2009—2012 роки: загальний обсяг фінансування становитиме 19,3 мільйона гривень, а певні кошти надходять навіть з-за кордону), матимуть гарний туристичний об’єкт міжнародного рівня...

Щоб вивчити досвід організації роботи туристичної галузі, члени президії обласної ради, працівники профільних управлінь облдержадміністрації і журналісти місцевих видань відвідали заповідні місця сусідньої, Черкаської, області. Побували на хуторі Буда, де росте тисячолітній дуб, відвідали село Суботів, де був родовий маєток Б. Хмельницького і де був похований гетьман, та Чигирин — козацьку столицю, резиденцію гетьмана...

Одразу можна помітити вміле поєднання історичних об’єктів із бізнесовими — кафе, барами, ресторанами. Будуються вони з дотриманням стилю відповідної епохи. Кошти на відновлення та утримання їх отримують не тільки з місцевих джерел, а й, що найголовніше, з державного бюджету, бо розробили відповідні програми, переконали уряд... Сьогодні центр Чигирина нагадує будівельний майданчик. В історичному місті кипить робота зі зведення резиденції гетьмана, інших будівель. Як зразок успішної реалізації історично-бізнесового проекту гостям демонструють відтворену за два роки коштами однієї з фірм, що розвиває супутню інфраструктуру, і на благодійні внески церкву Петра і Павла...

Черкащани назвали свою основну туристичну програму «Золотою підковою Черкащини». Кіровоградці теж починають ширше дивитися на власну минувшину. Адже об’єктів, вартих захоплення, збереження, відтворення і занесення до загальнодержавних і світових анналів історії та культури й тут чимало.