Сьогодні дістатися до пам’ятника битві не так просто. «Це десь між Тетерівкою і Жашковом, як їхати полем», — пояснили місцеві мешканці. «Десь» — це дванадцять кілометрів запиленою польовою дорогою. Проте, проїхавши цими стежками, брудна, як шахтар після робочої зміни, я жодного пам’ятника не знайшла. «Ну то треба ж було на Багву звернути!», — роз’яснили місцеві. Села Багва на карті немає. Тож довелося добряче посушити голову, щоб зрозуміти, куди слід прямувати до місця чи не найбільшої битви XVII століття. Та праця не була марною. У місцевій районці я знайшла статтю, з якої дізналася, що Багва раніше була окремим населеним пунктом, а тепер — це частина села Тетерівка. Крім того, у XIX столітті саме тут з’явився млин, борошно з якого було настільки якісним, що його експортували до Франції та Німеччини. Сюди з’їжджалися хлібороби з усієї України. Під час Другої світової млин було зруйновано, а потім зникла і Багва, об’єднана з сусідньою Тетерівкою. Ось такий іще один втрачений острівець історії, про який я довідалася, завдяки випадку... Залишалося ще раз проїхати польовими дорогами і знайти історичне місце.
Цього разу довго блукати не довелося. З одного боку пам’ятника Дрижипільській битві — поле з соняшником, з другого — скошена пшениця. Між ними лісосмуга, яку вінчає невеличкий пам’ятник. До нього веде заросла хащами доріжка, над ним — величезне сухе дерево, яке ось-ось впаде на єдину згадку про битву. Внизу напис: «Від вдячних нащадків». Читаючи його, чомусь відчула гіркоту і сором. Хоча, зважте, до дев’яностих років минулого століття навіть пам’ятника не було, і мало хто знав, на якому полі вирощує кукурудзу.
Причин, чому саме така вдячність, декілька. Історію у нас часто ототожнюють з керівним курсом влади. А те, що відбулося під час Дрижипільської битви, не дуже вписувалося у радянські канони, а сьогодні не всім подобаються історичні факти співпраці козаків з російським військом. Так, видання «Історія міст і сіл УРСР. Черкаська область» 1972 року випуску, в кількох речення описуючи битву, дещо пафосно заявляє: «Тут проявилася непорушна братерська єдність українських і російських воїнів, які пліч-о-пліч у жорсткому бою перемогли сильного ворога». А от
М. Грушевський у книжці «Історія України» відверто пише: «Московське військо показало себе не особливо». Що це означає, розшифровує Микола Аркас в «Історії України-Русі»: «Діло було взимку. Козаки поробили вали з мерзлого трупу і з-за них відбивалися від ворога».
Ось як перебіг битви описує Іван Крип’якевич. 19 січня (29-го за старим стилем) 1655 року битва на лютому морозі тривала цілу ніч. Солдати коронного війська під командуванням Стефана Чарнецького прорвалися до московського табору і в рукопашному бою захопили там 20 гармат і 300 бочок пороху. Московські стрільці стали кидати зброю й хоругви і здаватися, однак були відбиті козаками. За словами очевидця-шляхтича, «трупом жолнірським козаки отаборились, бо не тільки вдень, а й уночі билися рукопаш», тобто спорудили укріплення з возів та тіл загиблих і три дні оборонялися без води та вогню. У неділю козаки запропонували переговори і домовилися з татарами про нейтралітет. У вирішальний момент Іван Богун з козацькими загонами непомітно вийшов з Умані і вдарив у тил польсько-шляхетського війська. Татари, переконавшись у безрезультатності облоги табору, спішно залишили поле битви й почали грабувати прилеглі села. 22 січня весь табір, не порушуючи замкнутості своїх лав, пробився через ворожі застави до Охматова і після впертої битви визволив загін Пушкаря, що перебував у фортеці. Обидві сторони втратили убитими по 15 тисяч вояків, зокрема, у московській армії загинули 9 тисяч. Виснажені супротивники до весни припинили бойові дії.
У прилеглих селах, які після бою ще й нещадно грабували татари, досі збереглися перекази, що нібито зимове поле після Дрижипільської битви було червоного кольору...
Однак минав час. Усе змінювалося. Зокрема, й магістральні шляхи. Триста років тому шлях на південь пролягав через Білу Церкву, П’ятигори, Ставище, Тетерівку, Охматів, Маньківку. Сьогодні це маловідомі назви, бо так звана «одеська траса» пролягає зовсім через інші населені пункти. А там, де раніше був битий шлях, тепер — лише польова тиша.
На знімку: поле, де відбулася Дрижипільська битва.
Фото автора.
