якщо Кабінет Міністрів не вдасться до екстрених заходів з порятунку напівживого вітчизняного цукровиробництва

Чотири роки тому на Черкащині з 21 цукрового заводу працювало 12, котрі, здавалося, втрималися на плаву у бурхливому морі доморощеного економічного безладу. Однак кожного наступного літа хтось із цих найсильніших виробництв «сходив з дистанції». Через брак оборотних коштів і сировини, низькі ціни на цукор, ввезення з-за океану тростинного цукру-сирцю. Словом, через нефахову і недолугу урядову політику.
Нинішнього року до переробки солодких коренів готувалися приступити лише три заводи: Селищанський Корсунь-Шевченківського району, Пальмірський Золотоніського та Жашківський. Вони подбали про власну сировинну базу, і була надія, що три «кити» випливуть і цього разу, тепер уже з кризової стихії. Втім, фахівці попереджали, що уявний штиль на цукровому «фронті» — перед бурею.
Так і сталося. Керівники одного з флагманів бурякопереробної галузі України, ВАТ «Пальмірацукор», заявили, що у зв’язку з фінансовими труднощами сезон цукроваріння з солодких коренів цієї осені не розпочнеться. Перед трудовим колективом «Пальміри» постала зрима загроза закриття заводу.
— Це був шок для всього трудового колективу, — коментує настрої заводчан голова профкому підприємства Володимир Денисенко. — Багато хто на «Пальмірі» працює з дня пуску виробництва. Тут трудяться цілими родинами, династіями. Для них завод — наче рідний дім, в якому вони сумлінно працювали, заробляли на прожиття для себе і дітей. Закрити підприємство — це залишити без шматка хліба більш як 700 робітників, інженерно-технічних працівників. Якщо «Пальміра» зупиниться, — продовжує Володимир Миколайович, — це стане катастрофою для всього півторатисячного заводського селища, адже комунальні мережі «прив’язані» до підприємства. Дільнична лікарня, школа, дитсадок, інші заклади не зможуть функціонувати без мережі водопостачання і каналізації, які обслуговував завод.
Щоб не допустити закриття цукроварні, працівники створили ініціативну групу, котра від імені заводчан звернулася з листами протесту до «УкрРосу», керівників області, до Президента України, Голови Верховної Ради, Прем’єр-міністра України.
На обурення і відчай заводського колективу відразу зреагував район. Попри жнивну пору, на позачергову сесію Золотоніської районної ради з’їхалися, крім депутатів, усі керівники СТОВ, виробники цукрової сировини. Присутні були одностайні: закривати гігант цукрової галузі країни, одне з наймолодших її підприємств, неприпустимо. Впаде «Пальміра» — завтра остаточно завалиться вся бурякопереробна галузь країни.
Шкода, що ці аргументовані, гарячі, часто різкі виступи не чули керівники уряду. Адже саме вони відповідальні за те, що протягом останніх років методично «добивалося» вітчизняне цукроваріння. Нинішнього року, пообіцявши сільгосптоваровиробникам дотацію за кожен гектар посіяних буряків, уряд не дотримав свого слова. Досі жодної копійки не отримали ті з «найстійкіших» господарств, котрі зважилися вирощувати цукристі.
Всупереч тривозі за майбутнє, заводський колектив «Пальміри» не збирається складати зброю.»
Думка товаровиробника
Дмитро Лисун, голова сільгосппідприємства «Плешканівське» Золотоніського району:
— Сьогодні на світовому ринку склався дефіцит у більш як 4,5 мільйона тонн цукрового піску. У наступному році, прогнозують експерти, нестача солодкого продукту перевищить 12 мільйонів тонн. Ця ситуація відразу негативно позначилась і на Україні. Цукор почав дорожчати. У роздрібну торгівлю направили продукцію з державних резервів. Ухвалено рішення закупити 50 тисяч тонн солодких кристалів у Білорусі. Хіба це не сором для влади?! На очах всієї країни «нові» бізнесмени різали на брухт сотні цукроварень, котрі вистояли навіть у найтяжчі часи держави, а уряд мовчав. Хіба не бачили збитків товаровиробників, через які вони змушені щороку скорочувати тисячі гектарів буряків?! Тепер ось зупиняється найпотужніший в області цукровий завод. Бо так вирішив його власник. Я об’їздив усі передові аграрні країни Європи і можу з упевненістю сказати: там недопустимо, щоб власником великого підприємства була одна людина. Зокрема, цукровими заводами володіють акціонери, виробники сировини, вони спільно виробляють стратегію і тактику своєї галузі. Тому моя думка щодо Пальмірського цукрозаводу така: він успішно працюватиме тоді, коли його власниками стануть виробники цукрової сировини. Мою позицію, до речі, підтримує й Герой України, директор СТОВ «Агрофірма «Маяк», досвідчений господарник, Микола Семенович Васильченко та інші аграрії області.
Післямова
Поки матеріал готувався до друку, у Черкаській обласній держадміністрації відбулася нарада, котра розглянула ситуацію на Пальмірському цукрозаводі. На запрошення глави області Олександра Черевка у ній взяв участь голова наглядової ради «УкрРосу» Сергій Федоренко. Виступаючи перед керівниками Черкащини, він підтвердив інформацію про те, що «Пальмірацукор» у цьому сезоні не перероблятиме солодких коренів. Причина: через недостатню сировинну базу виробництво цукру буде збитковим. Є й фінансові проблеми, котрі потрібно вирішити. Попри скорочення кількості робітників на підприємстві, наголосив Федоренко, фахівці, інженерно-технічні працівники будуть збережені — за урядовою квотою завод перероблятиме тростинний цукор-сирець. Отже, підтримуватимуться й всі комунальні мережі у селищі цукровиків.
На закінчення наради голова облдержадміністрації Олександр Черевко наголосив, що він усе-таки сподівається на рішучі кроки уряду щодо порятунку вітчизняної цукрової галузі. «Споживати заморський продукт замість свого, вирощеного на родючій землі, просто соромно, — поділився з журналістами очільник області. — Ще у дев’ятнадцятому столітті цукрозаводчики Терещенки та Симиренки з успіхом продавали за кордон український цукор, а ми дожилися, що замість вирощених буряків ввозимо на переробку тростинний сирець. Цю тенденцію потрібно ламати, інакше сільське господарство, бурякопереробна промисловість, вітчизняна економіка загалом зазнають непоправних втрат».