Коли мова заходить про енергетичну безпеку держави, співрозмовці, як водиться, діляться на песимістів й оптимістів. Перші кивають на Росію з її запасами нафти та газу й заздрісно зітхають. Опоненти згадують про величезні запаси українського вугілля й урану й переконують у світлих перспективах у цій царині. Якщо нагадати песимістам про Японію з її жалюгідними кількома відсотками, що припадають на власні енергоресурси у загальному об’ємі енергоспоживання, а оптимістам — про Намібію, якій значні запаси урану поки що не принесли енергетичного процвітання, то можна дійти крамольної думки, що енергонезалежність будується не на природних запасах. А на чому?
Що взагалі має нині в енергетичному секторі економіки Україна? Як продемонстрував досвід останніх шести-восьми місяців, вітчизняний енергокомплекс виявився не готовим ні до максимального зростання зовнішньоекономічної кон’юнктури на паливно-сировинних ринках, ні до її мінімального зниження. Це питання й розглядалося на засіданні Комітету Верховної Ради з питань ПЕК. Результати аналізу невтішні.
Кожна галузь української промисловості потерпає від кризи, але енергетична — з її прогнозованим експертами на поточний рік 15-відсотковим падінням виробництва — потерпає по-своєму. Слабкі ланки ПЕКу, а ними виявилися теплова генерація і вугільна промисловість, показали: якщо ці сегменти енергетичної безпеки не зміцнити вже сьогодні, то цілком вірогідні перебої у виплаті заробітної платні шахтарям і, як наслідок, соціальні збурення, заявив на засіданні в. о. міністра вугільної промисловості Сергій Офіцеров. Заборгованість генерацій, котрі входять до НАК «Енергетична компанія України», перед ДП «Вугілля України» досягла більше 590 мільйонів гривень, а на складах шахт Мінвуглепрому вже накопичилося 2,2 мільйона тонн енергетичного вугілля, котре теплоенергетики приймати відмовляються.
За словами міністра палива та енергетики Юрія Продана, аналогічна ситуація й у електроенергетиці. За перші п’ять місяців виробництво електроенергії скоротилося більш ніж на 14 відсотків (у лідерах — теплоенергетика, де цей показник перевищує 20 відсотків), експорт електроенергії впав більш ніж на 84 відсоток.
Чому так сталося? Тарифи на електроенергію для промислових споживачів не змінювалися з 2008 року, тарифи для населення, котре сьогодні оплачує лише близько 30 відсотків реальної собівартості кіловат-години (витрачаючи, приміром, на послуги мобільного зв’язку в декілька разів більше) — з 2006-го. Недоплачені населенням гроші лягають додатковим тягарем на енергетиків, далі, за ланцюжком, — на промислових споживачів. Це — лише одна з причин, чому потужність ТЕС впала на 20—25 відсотків, а рентабельність теплової генерації становила минулого місяця мінус 15 відсотків.
Коли піти причинно-наслідковим методом далі, то стає зрозумілою скрута в шахтарському господарстві, котре постачає ТЕС паливо. ТЕС, скорочуючи виробництво, знижують споживання вугілля, котрим їх склади «забиті» вже на 80—95 відсотків. Зменшувати закупки — прирікати гірників на скорочення й безробіття. Але теплоенергетики вже зараз неспроможні розрахуватися за отримане паливо: вони й так узяли 3,2 млрд. кредитних коштів для розрахунків з вуглярами. Проте на початок літа заборгованість теплоенергетиків за вугілля становила близько мільярда гривень.
Як кажуть, ось де собака заритий: невідповідні затратам тарифи для населення, популістська модель так званих єдиних роздрібних тарифів на електроенергію для промислових підприємств (а саме на них — споживачів з найбільш високим тарифом випало найбільше падіння споживання, при зростанні споживання «найдешевшим» споживачем — населенням!), запроваджений 1 листопада минулого року мораторій на підвищення ціни на електроенергію для підприємств гірничо-металургійного комплексу та хімії, — усе це зробило вугільників та енергетиків безнадійно слабкими перед кризою.Але не тільки це. Цьогоріч спостерігається катастрофічне падіння експорту української електроенергії. Багато йшлося про незаконність монополізації цього ринку Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго», але досі інші гравці цього ринку, — ні приватні, ні державні (наприклад НАК «Енергетична компанія України»), — не допущені до експорту електроенергії в Європу, хоча приватні компанії вже сьогодні готові продавати до 350 мільйонів кВт-год на місяць.
Чому на нараді в Комітеті Верховної Ради з питань ПЕК особлива увага приділялася саме тепловій генерації й системі вуглепрому? По-перше, ці дві галузі взаємопов’язані. По-друге, на їхньому «хребті» виїжджають АЕС і ГЕС: їх частка на енергоринку підтримується за рахунок зниження виробництва на ТЕС. Виходить, що собівартість електроенергії з теплових станцій зростає (бо потрібно розраховуватися з шахтарями, з кредитами й т. д.), рентабельність ТЕС падає до критичного мінімуму, та ще й кризові й навколокризові збитки усієї української енергетики перекладаються на плечі цих двох стовпів вітчизняної енергобезпеки.
Фахівці попереджують: збитки теплоенергетиків до кінця року можуть сягнути під 4 мільярди гривень. Зупиняться всі ремонтні роботи, енергоблоки надовго будуть виведені з експлуатації. Якщо всі вище перелічені негативні тенденції будуть збережені — вже наступного місяця склади ТЕС будуть повністю завантажені твердим паливом, держава буде змушена скоротити видобуток вугілля на 35 відсотків, а борги енергетиків перед гірниками зростуть до 300 мільйонів гривень.
Напрошується висновок: а чи не простіше перевернути все з голови на ноги в тарифній політиці й піти більш природним і ринковим шляхом? А саме: підвищити ціну кіловат-години для населення до економічно обгрунтованого рівня, а також установити для промислових споживачів диференційованішу тарифну шкалу, що наближає розцінки на кіловат-годину до її реальної собівартості.
За рахунок таких заходів можна досягти зниження обсягу дотацій у структурі оптової ринкової ціни (ОРЕ) на електроенергію. А відтак — підвищення ОРЕ. Що стосується порятунку ТЕС, то їм можуть допомогти колеги — ядерні енергетики. Скорочення частки «атомної» електроенергії лише на три відсотки буде порятунком для ланки теплоелектрогенерації. Окреме питання — лібералізація ринку експорту електроенергії. Монополізм в особі «Укрінтеренерго», мов той Карфаген, має бути зруйнований.
Чомусь під час суперечок про енергетичну безпеку й енергетичну незалежність у незалежній Україні ми забуваємо про популізм, котрим спекулюють ті, хто перетворив цю галузь на осередок корупції. Шапка-невидимка для приховування істинних кон’юнктурних, меркантильних і електоральних інтересів влади — вона під гаслами забезпечення енергетичної незалежності давала змогу лише збільшувати бюджетні дотації, відкладати в глибоку скриню галузеві соціальні, виробничі, економічні проблеми, роздувати штати, стимулювати утриманські настрої й збільшувати кількість кримінальних справ.
Мабуть, досить. Бо Японія далеко, а Намібія вже поряд. Не як країни, а як символи ставлення до власної незалежності. Енергетичної — в тому числі.
Фото Юрія ПЕРЕБАЄВА.
Коментар
Михайло Волинець, народний депутат України (фракція БЮТ), голова Конфедерації вільних профспілок України, член Комітету Верховної Ради з питань ПЕК:
«Нині Україні вигідніше розвивати свою вугільну галузь. Спалювати вугілля й виробляти тепло- і електроенергію, ніж користуватися російським газом і мазутом (тим паче — ціна на нафту знову зростає).
Найперше, що потрібно зробити для порятунку вугільної галузі й виведення її з кризи: Кабмін, Мінвуглепром і, передусім, Комітет ВР з питань ПЕК мають сформувати баланс енергоносіїв на користь розвитку вугільної галузі. При цьому передбачити джерела фінансування, терміни виконання певних заходів та відповідальних осіб.
Також слід повністю переробити існуючу Енергетичну стратегію України до 2030 року. Її треба зробити короткотерміновою — на 5—10 років і визначитися конкретно, що ми маємо робити.
Першочергові проблеми — корупція і вторинний ринок вугілля. Нелегальні шахти — де роботу можна прирівняти до рабської праці, де люди не мають лікарняних, не можуть заробити пенсію (бо нема відрахувань і не сплачуються податки), — такі явища необхідно подолати.
Саме у такий спосіб ми забезпечимо енергетичну безпеку України. Коли зберегти робочі місця для шахтарів —збережуться робочі місця в суміжних галузях: у металургії, коксохімії й тепловій енергетиці».
Голова Профспілки працівників вугільної промисловості України Віктор Турманов:
— Стримування тарифів для теплових генерацій призвело до того, що вартість електроенергії не окупає її виробництво. Тому енергетики не можуть оплатити не тільки вугілля, а навіть його транспортування.
