У всі часи і всюди, куди б доля не закидала українця — у Казахстан, Сибір чи на Далекий Схід, його оселя завжди оточена садом. Вишня, яблуня, груша, слива, черешня щедро пригощають смачними плодами. Також садять неплодові — для душі, для краси. Щоправда, є дерева, яких ніколи не побачиш біля хат, чому так?

Наші предки вірили, в кожного дерева є свій дух, і тому не можна ламати, кривдити дерева. Біля хати уникали садити «бісове дерево» — бузину, яка швидко розросталась. Так само небажаними були осика (Юда повісився), сосна (навіває на людину сум і спиває силу, вважали в Галичині) і навіть горіх, тому що на корі в нього виступають плями, які віщують нещастя. Улюблену в Україні калину також можна було садити не скрізь, краще їй рости на кутку хати або біля колодязя. Зате, коли народжувалась дівчинка, коло подвір’я вкорінювали ліщину, щоб вона захищала її так, як свого часу Богородицю з немовлятком Христом.

Щоб дівчатка в домі не хворіли, не можна було рубати яблуньок. Взагалі, вкоротити вік дереву, що росло в саду, запрошували людину сторонню, а на пеньок клали шматок хліба. Наші предки вважали, що в кожному саду є найстарше дерево, яке всихає тоді, коли помирає господар дому.

Сучасні наукові дослідження підтверджують знання, відомі нашим предкам задовго до цього: людина перебуває в стані постійного енергообміну з середовищем, що її оточує. Саме тому поруч з українською хатою росли такі дерева, які обдаровували не лише плодами, а й здоров’ям, красою та силою.

Фото з архіву «Голосу України».