Україна щороку дотувала Росію на суму 1 мільярд 735 мільйонів доларів

Виправдовуючи тиск Росії на Україну у газовій сфері, президент РФ Володимир Путін раз-у-раз звинувачує нашу державу в неіснуючих гріхах. З огляду на те, що через нашу територію до країн Європи транспортується до 80 відсотків усього російського газового експорту, такі обвинувачення щонайменше викликають подив. Адже російський експорт стає можливим тільки завдяки надійній роботі нашої газотранспортної системи, чіткому додержанню Україною всіх угод і домовленостей протягом багатьох десятиліть — від початку поставок російського газу.

Ці обвинувачення тим паче дивні, що на сьогодні російсько-українські відносини у газовій сфері регулюються низкою міждержавних договорів і угод, на виконання яких ВАТ «Газпром» і НАК «Нафтогаз України» — основні господарюючі суб’єкти двох країн у цій сфері — укладали власні контракти. Вартість транзитних послуг і розрахунки за них також базувалися на діючих міждержавних домовленостях. Незважаючи на це, президент Російської Федерації В. Путін все частіше дозволяє собі необгрунтовані, на найвищому рівні, образливі висловлювання на адресу України. Наприклад, ще свіжа у пам’яті його липнева 2005 року заява перед численними телекамерами про те, що Україна нібито «тирить газ» із підземних сховищ. І це при тому, що іще в середині червня експерти обох сторін узгодили всі питання та зняли обвинувачення на українську адресу. В. Путін про це не знав? У таке важко повірити. Тим паче, якщо врахувати його наступні неадекватні висловлювання.

Зокрема, нічим іншим, окрім як прагненням «дотиснути» непоступливого партнера, не можна пояснити його заяви після підписання між «Газпромом» і «Нафтогазом України» дуже вигідних для Росії угод від 4 січня 2006 року. 30 січня 2006 року президент РФ В. Путін під час великої прес-конференції зробив заяву наступного змісту: «...Переход к рыночному ценообразованию в отношениях со странами бывшего СССР не был резким, а основной причиной является тот факт, что эти страны фактически дотируются российскими гражданами на протяжении 15 последних лет... Россия ежегодно «дотировала» Украину на сумму 3-5 миллиардов долларов, в то время как помощь США этой стране по итогам прошлого года составила всего 174 мли. долларов». Такі обвинувачення на адресу України В. Путін повторив і під час свого останнього візиту до Чехії.

Виникає логічне запитання: або у Москві не вміють рахувати, або спеціально так «невміло» рахують? На мій погляд, має місце останнє, бо насправді Росія діє за принципом: запустити черговий міф, котрий гулятиме сторінками газет і на телебаченні і, дивись, хтось у Європі повірить. А українці, як показувала практика, мовчки ковтали ці образи. Але мені дуже болить ця, поширювана найвищою посадовою особою Росії, неправда, адже я все своє життя присвятив будівництву та розвиткові нафтогазової промисловості, причому не тільки в Україні, а й у Західному Сибіру. Саме тому хочу спростувати цю відверту неправду В. Путіна.

Росія, отримуючи багатомільярдні прибутки від експорту природного газу, на цій основі вибудовує свої мрії про відродження великодержавної величі. Однак ще раз скажу: цей експорт був би неможливий без багаторічної надійної роботи газотранспортної системи України. При цьому Україна ось уже багато років транспортує і зберігає у своїх підземних сховищах російський природний газ за символічну ціну. В. Путін воліє про це не згадувати, але водночас перед усім світом твердить, наче Росія дотує Україну. Тож порахуємо і ми власні фінансові втрати через пільгові для Росії умови транзиту природного газу українською територією та його зберігання у підземних сховищах.

Підрахунок свідчить, що у 1993-2005 роках сума недоотриманого Україною прибутку від штучного заниження тарифів на транзит російського газу через територію України становила 25 мільярдів 792 мільйони доларів (або близько 2 мільярдів доларів щорічно). Таку суму отримаємо, якщо співставимо обсяги і довжину газового транзиту через Україну (до 127 мільярдів кубометрів на рік) і різницю середньої ставки тарифу між ФРН (2,7 долара за 1000 кубометрів на 100 км відстані) та Україною (1,1886 долара за 1000 кубометрів на 100 км відстані), котра становить приблизно 1,5114 долара. Може виникнути запитання, чому під час цих підрахунків ми використовуємо тарифи, які діють у ФРН. Це логічно випливає з тієї обставини, що під час визначення ринкової ціни на газ для України російська сторона весь час посилається саме на приклад Німеччини. Тож нехай В. Путін буде послідовним і, роблячи заяви, згадує про всі ціни та тарифи Німеччини, а не тільки про ціни на російський газ.

Також через пільгові тарифи дуже значними є втрати України за послуги із закачування, зберігання та відбір російського газу з українських підземних сховищ в 1995-2005 роках. Середній тариф для Росії на користування послугами українських ПСГ в ці роки становив 4,95 долара за 1000 кубометрів. Для порівняння: аналогічні тарифи в Західній Європі у цей час становили 24-25 доларів за 1000 кубометрів, а Польща і Угорщина за аналогічні послуги українських ПСГ платили за тарифом 17,5-18,5 долара за 1000 кубометрів. Таким чином, загальна недоотримана Україною виручка від роботи ПСГ за ці роки становила близько 1 мільярда 390 мільйонів доларів США.

Що маємо у підсумку? З урахуванням втрат Росії від реалізації природного газу для споживачів України в 1993-2005 роках за нижчими, ніж у Європі цінами, підсумкові втрати України все одно становлять 21 мільярд 565 мільйонів доларів, або 1 мільярд 735 мільйонів доларів на рік. Тобто, розрахунки чітко свідчать: насправді не Росія дотувала Україну, а Україна — Росію. Однак, навіть зважаючи на очевидну несправедливість, Україна ніколи не висувала претензій до Росії, як це тепер робить В. Путін. Відтак декому у Росії варто згадати старий російський народний вислів: «Чья бы корова мычала...»

Власне кажучи, у теперішній позиції Росії немає нічого нового, бо Москва була такою і за радянських часів, коли спочатку Україна за копійки постачала їй свій природний газ, а згодом українці за копійки працювали на родовищах Сибіру. І що ми отримали навзамін? Газові родовища України — колись найбагатші у СРСР і Європі — тепер вичерпані. Натомість Росія залишилася з освоєними родовищами, котрі освоювали українці своєю працею протягом радянських п’ятирічок. Тим часом самі українці, пропрацювавши на сибірських родовищах все життя, втратили не лише здоров’я, а й зароблені тяжкою працею гроші, оскільки Москва привласнила 150 мільярдів доларів українських вкладників Ощадбанку СРСР та інші заощадження. І після цього Кремль зверхньо і зухвало заявляє, що дотує Україну, що Україна щось винна Росії? Як кажуть у народі, нахабність — друге щастя. Щоправда, інша мудрість каже, що «брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся».

Саме тому я не можу мовчати, коли російські високопосадовці вводять в оману світову громадськість та принижують наш народ і нашу державу. І тому я звертаюся до всіх: Українці! Єднаймося і боронімося! Правда на нашому боці.

Іван ДІЯК, генеральний секретар Національної газової спілки України.