Сьогодні відзначають Всесвітній день інвалідів. В Україні живе 3 мільйони таких громадян, для яких цей день — не свято, а скоріше привід, щоб звернути увагу держави і суспільства на численні проблеми виживання, нагадати про своє існування.

Номінально вони мають права на життя, освіту, працю й особисте щастя. Фактично реалізувати їх може далеко не кожний. Багато хто з них живе не тільки за межею бідності, одержуючи соціальну пенсію в розмірі 332 грн., а й за межею, що відокремлює їх від здорового соціуму. Суспільство не пускає їх до себе: наші міста не пристосовані для інвалідів, не всі вузи країни згодні навчати студентів з особливими потребами, а підприємства і фірми потім — приймати на роботу молодих фахівців з дипломами і посвідченнями інвалідів. Їхнє життя минає в стінах квартири, інтернату чи лікарні. І така соціальна дискримінація породжує запитання: хто насправді хворий?

Про електричний візок В’ячеслав — журналіст, фізик-астроном і письменник мріяв з дитинства. І от наша промисловість стала випускати експериментальні диво-візки. Один з них, київського заводу, дістався в 98-му році В’ячеславу. «Я знову, як у дитинстві, сам гуляв зі своїми друзями вулицями, — розповідає хлопець. — А яке полегшення було мамі!» Він почувався вільним цілих шість років. Але потім електрична система візка стала непридатною. Що робити?

Навели довідки. Виявилося, що облдержадміністрація забезпечує всіх, хто цього потребує, візками з електроприводом. Астров-Чубенко звернувся до районного управління соціального захисту. Там підтвердили, що проблем з візками немає. Але, щоб його одержати, треба пройти медкомісію. Після тривалого обстеження діагноз — спастичний параліч — підтвердили. Як підтвердили лікарі й повне психічне здоров’я, ідеальний слух, зір.

Та яким було його здивування, коли він довідався про «вирок», що винесла комісія медико-соціальної експертизи: візок видати треба, але керувати ним... не дозволяється.

Справді, автори горезвісної інструкції 2002 року видання, вочевидь, перестрахувалися. Під одну гребінку об’єднали дві зовсім різні категорії людей: тих, хто має право на електровізок, і тих, хто отримує права на водіння автомобіля. У першій частині інструкції зазначено перелік медичних показань, за якими інваліди мають право на одержання автомобіля з ручним керуванням або електровізка. А в другій частині документа зазначено протипоказання для водіння автомобіля, що фахівці МСЕК застосовують і до керування візками з електроприводом. От і виходить парадоксальна ситуація — згідно з першою частиною людина має одержати візок. А друга частина інструкції цієї можливості позбавляє.

Тепер В’ячеслав мусить їхати до Києва, в УкрДержНДІ медико-соціальних проблем інвалідності, щоб довести те, що він може їздити і керувати візком, яким уже користувався шість років!

Миколаїв.