Міжнародний день, започаткований Генеральною Асамблеєю ООН у 1982 році (резолюція A/RES/ES-7/8), спочатку був реакцією на страждання дітей під час воєнних дій у Лівані. Згодом він набув глобального значення — сьогодні це день пам’яті всіх дітей, які стали жертвами агресії, окупації, терору, фізичного чи психологічного насильства в умовах збройних конфліктів. Діти — найбеззахисніші учасники подій, які самі не починають війн, але найперше потерпають від їх жорстокості.

В Україні 4 червня має ще один глибоко національний вимір. У 2021 році Верховна Рада ухвалила Постанову № 1490-IX, якою запровадила День вшанування пам’яті дітей, загиблих унаслідок збройної агресії російської федерації. Цей день покликаний нагадати суспільству про ціну війни, котру платять найменші громадяни України, які втратили життя, були поранені або стали жертвами насильницької депортації. Збройна агресія росії проти України триває з 2014 року, а з 24 лютого 2022-го вона набула повномасштабного характеру. За даними Офісу Генерального прокурора України, станом на червень 2025 року внаслідок бойових дій загинули понад 550 дітей, ще понад 1400 отримали поранення. Однак ці цифри не остаточні: війна триває, а інформація з тимчасово окупованих територій часто недоступна.

Діти гинуть і страждають від обстрілів, авіаударів, мін, залишків боєприпасів. Вони позбавлені домівок, шкіл, дитинства. Частину дітей незаконно вивезено до росії чи на тимчасово окуповані території — такі дії міжнародне право розцінює як депортацію і воєнний злочин.

Символом скорботи став білий ангел — образ чистоти й беззахисності, яку знищила війна. Важливо не лише пам’ятати, а й документувати кожну загибель, добиватися справедливості, називати винних. ООН щороку публікує звіти про тяжкі порушення прав дітей у зонах конфліктів по всьому світу. Серед них — вбивства, вербування до збройних формувань, сексуальне насильство, атаки на школи й лікарні, викрадення та відмова в доступі до гуманітарної допомоги.

4 червня — це день жалоби, відповідальності і заклику до дії. День, коли людство повинне зупинитися та усвідомити: жодна війна не має виправдання, якщо її жертвами стають діти. Це моральний урок для теперішнього і майбутніх поколінь.

Пам’ять про дітей, які загинули внаслідок агресії, — це наш обов’язок. Вона має жити в документах, меморіалах, серцях. І постійно нагадувати: війна вбиває найцінніше — дитинство і майбутнє.

Пресслужба Апарату Верховної Ради України.