Сталінську депортацію в травні 1944 року радянська пропаганда пояснювала тим, що татари — «народ-зрадник», союзник Гітлера. Це при тім, що у Червоній Армії воювали 60 тисяч татар, з них половина загинули. Серед татар — семеро Героїв Радянського Союзу й один — двічі Герой (льотчик Аметхан Султан). Так, частина татар входила до німецьких збройних формувань. Але ж у таких формуваннях воювали й росіяни, і то незрівнянно більше — понад мільйон чоловік! Отже, річ в іншому: Сталін просто скористався обставинами війни, щоб очистити Крим від його корінних мешканців.

Операція планувалася старанно й заздалегідь. Ще 13 квітня 1944 року з’явився Наказ №00419/00137 за підписом наркома внутрішніх справ СРСР Л. Берія «О мерах по очистке территори Крымской АССР от антисоветских элементов»: «В связи с предстоящим освобождением Крымской АССР от немецко-фашистских захватчиков приказываем ... по мере продвижения частей Красной Армии в Крыму немедленно организовать на освобожденной территории органы НКВД и НКГБ для проведения оперативно-чекистской работы... Очистить территорию Крымской АССР от антисоветских элементов ... командировать в НКВД и НКГБ Крымской АССР ... 3000 сотрудников НКВД и 2000 сотрудников НКГБ. Для обеспечения операции войсками выделить 20000 человек внутренних войск НКВД (кроме имеющихся в настоящее время в распоряжении НКВД Крымской АССР четырех стрелковых полков внутренних войск НКВД двух пограничных полков общей численностью 7 тысяч человек».

7 травня підручні Берії Кобулов і Сєров доповідали в Москву: «Для обеспечения настоящей операции считаем необходимым выделить в наше распоряжение 2000 грузовиков, 1500 тонн автобензина».

10 травня 1944 р. Берія — Сталіну: «Учитывая предательские действия крымских татар против советского народа и исходя из нежелательности дальнейшего проживания крымских татар на пограничной окраине Советского Союза, НКВД СССР вносит на Ваше рассмотрение проект решения Государственного Комитета Обороны о выселении всех татар с территории Крыма. По предварительным данным, в настоящее время в Крыму насчитывается 140—160 тысяч татарского населения...»

11 травня 1944 р. Сталін підписав Постанову Державного Комітету Оборони №5859сс «О крымских татарах»: «В период Отечественной войны многие крымские татары изменили Родине и переходили на сторону противника... Учитывая вышеизложенное, ГКО постановляет: всех татар выселить с территории Крыма и поселить их на постоянное место жительства в качестве спецпоселенцев в районах Узбекской ССР. Выселение возложить на НКВД СССР (т. Берия). Выселение закончить к 1 июня 1944 ... разрешить спецпоселенцам взять с собой личные вещи, одежду, бытовой инвентарь, посуду и продовольствие в количестве до 500 килограммов на семью. Остающиеся на месте имущество, здания, надворные постройки и приусадебные участки принимаются местными органами власти, весь продуктовый и молочный скот, а также птица принимаются Наркоммясомолпромом, вся сельхозпродукция — Наркомзагом, лошади и другой рабочий скот — Наркомземом, племенной скот — Наркомсовхозов СССР... Наркомфину СССР отпустить НКВД СССР в мае с. г. из Резервного фонда СНК СССР на проведение специальных мероприятий 30 миллионов рублей».

18 травня 1944 р. Кобулов і Сєров — Берії: «Во исполнение Вашего указания сегодня с рассветом начата операция по выселению крымских татар. По состоянию на 20 часов подвезено к станциям погрузки 90000 человек, из них погружено 17 эшелонов и отправлено в места назначения 48400 человек. Находятся под погрузкой 25 эшелонов. Операция продолжается».

20 травня 1944 р. Кобулов і Сєров — Берії: «Начатая 18 мая с. г. операция по выселению крымских татар закончена сегодня в 16 часов. Выселено всего 180014 чел., погружено в 67 эшелонах, из которых 63 эшелона численностью 173287 чел. отправлены к местам назначения, остальные 4 эшелона будут также отправлены сегодня. Таким образом, из Крымской АССР вывезено 191044 лица татарской национальности ... При проведении операции никаких эксцессов не имело места».

Статистика мародерів

Того дня, коли перші ешелони пішли на Схід, вже «оприходували» майно вигнанців. Ось акт про прийом худоби, сільгосппродуктів та іншого майна від гр. Фебзієва (Старий Крим, вул. Рози Люксембург, 7): овець 2, кіз 3, пшениці 126 кг, кукурудзи 105 кг, ячменю 15 кг, соняшника 16 кг, борошна 46 кг, картоплі 20 тонн, тютюну 1 кг, шкури великі 1, малі 6, шерсть 2,3, будинків 2, сараїв 2, посіви овочів 1000 кв. м, плодових дерев 29, ліжок 7, столів 6, стільців 14, шаф 3, швейних машин 1, самоварів 1, взуття 1.

Пограбування

За даними Кримського Держархіву, внаслідок депортації у кримськотатарського народу вилучено понад 80 тисяч будинків, понад 34 тисячі присадибних ділянок, близько 500 тисяч голів худоби, 360 тисяч гектарів колгоспних посівних площ, 8 тисяч га тютюнових плантацій, 360 пасік. Ліквідовано більше тисячі кримськотатарських шкіл, 861 шкільну бібліотеку, 112 особистих бібліотек, 90 районних та міських бібліотек. На початок війни населення Криму становило 1126,4 тис. осіб, з них 251 тис. — кримських татар (22,3 відсотка). Примусово вивезено 1944 року 188626 чоловік. Після депортації багато населених пунктів стали зовсім безлюдні. Характерний приклад — Ялтинський район, де переважали саме татари. Тут був 21 населений пункт з населенням 7666 осіб. Багато з них спорожніли. Приміром, у селищі Дегерменкой (нині Запрудне) до депортації мешкало 995 осіб, а після — всього 9 чоловік російськомовного населення.

Людські втрати

Окрім вищенаведеної статистики, самі татари також вели підрахунки своїх втрат. За їхніми даними, перед війною в Криму було 302 тисячі татар. З них пішло на фронт 53 тисячі, в партизанах і підпіллі перебувало 12 тисяч, загинуло на фронті 30 тисяч. 1944 року депортовано 238 тисяч, з них 93 тисячі — жінки і 113 тисяч — діти до 18 років. Із цього числа протягом перших найтяжчих вісімнадцяти місяців померло 110 тисяч (46 відсотків).

«Настроение хорошее»

14 жовтня 1944 р. З протоколу №59 засідання Кримського бюро ВКП(б): «Обком ВКП(б) провел большую работу по подготовке к приему и размещению переселенцев из других краев и областей. Принято 16428 семей с количеством 62 тысячи человек. Настроение у колхозников хорошее».

За довідкою КДБ УРСР, складеною 1967 року, після депортації татар в Крим переселено 406828 осіб, в т. ч. з областей РРФСР — 162096 осіб, з областей України — 244734 особи.

Статус: навічно

26 листопада 1948 р. Вийшов спеціальний указ Президії Верховної Ради СРСР: «В целях укрепления режима поселения для выселенных ... чеченцев, крымских татар и др., а также в связи с тем, что во время их переселения не были определены сроки их высылки, установить, что переселение в отдаленные районы Советского Союза указанных выше лиц проведено навечно, без права возврата их к прежним местам жительства». За самовільний виїзд з місць поселення давали 20 років каторжних робіт. Тільки навесні 1956 року кримські татари (а трохи раніше кримські німці, вірмени, греки) діждалися указу, що знімав з них «ограничения по спецпоселению». Але: «снятие ограничений не влечет за собой возвращение им имущества, конфискованного при выселении, и они не имеют права возвращаться в места, откуда были выселены».

На той час навіть полонені солдати вермахту давно повернулися додому!

Після 1956-го

Серед спецпоселенців були тисячі кримських татар — фронтовиків. Навіть ті, хто визволяв Крим! Утім, ще 1945 року Берія дозволив звільнити від спецпоселення тих солдатів і офіцерів, що залишаться в армії, але без права повернення до Криму.

Передусім саме татари-фронтовики з 1956 року почали писати листи — Хрущову, Ворошилову, Жукову. Вони просили відновити справедливість щодо свого народу, посилаючись на «ленінську національну політику». Пізніше писали Брежнєву, Андропову, Черненку, генсеку ООН Вальдхайму...

Їм чемно відповідали: у нас кожен громадянин може жити, де хоче. Але Крим — перенаселений. Хоча саме в 1950-х роках Крим потребував робочих рук і влада щороку приймала 50—60 тисяч переселенців, але не татар. Якщо хтось із них приїздив, адміністративні органи вимагали залишити півострів протягом 24 годин. Якщо татарин купував дім у Криму, його там все одно не прописували. Рада Міністрів УРСР 1956 року визнала недоцільним розселення татар навіть у ближніх до Криму областях — Херсонській, Миколаївській, Запорізькій, Одеській. Але вигнанці дедалі голосніше заявляли: «Думка про повернення на Батьківщину житиме в нас доти, доки ми туди не повернемося!»

«Це справа минулого»

Влітку 1987 року в Ташкенті ІІ Всесоюзні збори ініціативних груп кримськотатарського народу відправили до Москви представників для зустрічі з М. Горбачовим. З ними, замість Горбачова, зустрівся голова Держкомісії «для розгляду кримськотатарського питання» Андрій Громико, запеклий сталініст. На запитання, чи можливо повернути татарський народ на Батьківщину, він відповів: «Не хвилюйтеся. Ми зробимо все можливе, щоб, наскільки це можливо, якнайшвидше це зробити».

У нього запитали: «Хіба у воєнний час було легше висилати весь народ зі своєї Батьківщини за одну ніч, аніж повернути його назад у мирний час?»

Громико: «Ну, що ми зараз воєнну обстановку відновимо? Це справа минулого».

Через рік (!) комісія Громика відзначила, що «окремі групи громадян з числа кримських татар наполягають на створенні Кримської автономії», але «за післявоєнний період в Криму відбулися істотні демографічні зміни, населення Криму збільшилося з 780 тисяч майже до 2,5 мільйона осіб, за своїм складом воно є багатонаціональним, з переважною більшістю російського та українського населення. Беручи до уваги ці обставини, комісія дійшла висновку, що для відновлення Кримської автономії немає підстав».

 

І тільки 14 листопада 1989 року Верховна Рада СРСР визнала незаконними і злочинними репресивні акти проти депортованих народів. Кримські татари почали масово повертатися на Батьківщину. А 12 лютого 1991 року Л. Кравчук підписав Закон УРСР «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки».

Cімферополь. Травень. 1992 р. Мітинг кримських татар. 

Фото Олександра КЛИМЕНКА (з архіву «Голосу України»).