ПАНТЕОН

Минає сорок днів, відколи скінчилося земне життя солдата Перемоги, народного цілителя всесвітнього значення, українського ясновидця із села Дивина на Житомирщині Петра Утвенка. Він безкорисливо надав допомогу сотням тисяч стражденних...

У глибині українського Полісся причаїлося невелике село із утаємниченою назвою Дивин. Знамените воно на все довкілля тим, що в селі мешкав народний цілитель Петро Дементійович Утвенко, який 2002 року відзначив своє вісімдесятиліття. Окрім усього іншого, він —повний кавалер орденів Слави. Він обстежував і лікував усіх членів Політбюро ЦК КПУ, інших високопосадовців.

Його унікальна здатність ставити діагноз та лікувати нетрадиційними методами (церебральний параліч, грижі, серцево-судинні захворювання, виразки, аденоми, фіброміоми та ін.) принесла йому справді велику славу. Дід Петро сам не брав за свої сеанси і нікому не замовляв реклами. Вона йому зайва.

Серед пацієнтів діда Петра були народні депутати, міністри, бізнесмени, генерали, дипломати... П. Утвенко володів даром передбачення, але не кожному про це говорив.

Безсумнівно, Петро Дементійович Утвенко був наділений суперінтелектом. Він умів бачити краще за рентгенапарат чи ультразвуковий прилад, умів знайти протиотруту від отрути, щоб оздоровити людський організм, підсилити життєвий потенціал, умів заблокувати думкою найсучаснішу електронну техніку, проникав своїм внутрішнім зором у ваше минуле, вираховував кризові ситуації кожного в майбутньому.

Йому це прийшло, йому це відкрилося після кількох стресів. Підлітком утратив батька, якого дуже любив, і мало сам не загинув у голод 1932—1933 років... Під час кровопролитних боїв під Вінницею у роки другої світової дістав тяжку контузію — гільза зенітного снаряда влучила в голову, і на ньому мало не поставили хрест у буквальному розумінні слова... У поваленому Берліні вже в 1945 році осколком зчесало частину черепа.

Яка природа дивовижного явища, феномена Діда Петра? Фізична, космічна, біоенергетична?.. На жаль, офіційна наука не бралася за пояснення таїни Петра Дементійовича Утвенка. Однак це не применшує його планетарну значущість. А потік людей з усіх-усюд до нього та лантухи листів-подяк за допомогу — яскраве того свідчення. Дід узагалі відчував на відстані, хто добрий, а хто поганий. Під час однієї з наших численних бесід, коли я записував його монологи на диктофон, до воріт під’їхав легковик і стиха загальмував. «То — нечестиві приїхали, — гукнув Дід дружині, — піди-но скажи, щоб не заходили, я їх не прийму. Жени їх ломакою!»

Дід помер 21 грудня після двадцять третьої години в рідній оселі. Попросив води у чергової доглядальниці баби Каті, приліг на подушку, пильно подивився у бік баби Люби. Силкувався щось сказати, але зміг лише пошамкотіти губами, заплющив очі і затих. Серце перестало битися. Ще вдень молода жінка привезла трирічного хлопчика, який не міг тримати шию на плечах. Дід уже був на Божій дорозі. А вона падала перед ним на коліна і благала прийняти. Долаючи шалений біль у самому собі, Петро Дементійович таки поправив хлоп’яті шию. І голова стала на своє місце.

Перед смертю, казала баба Люба, Дід поривався кудись іти. Як перед своєю смертю пішов з дому Лев Толстой... А куди б він пішов ? Сім чи більше літ уже — в інвалідному візку. І бачить, сам казав, ніби крізь капронову панчоху.

Він знав день своєї смерті. Як великий французький провидець Мішель Нострадамус, як великий український філософ і мислитель Григорій Сковорода... Дід напрямки спілкувався з Вищим Розумом.

І сказав Дід, щоб його ховали на третій день о третій годині пополудні. І ховали Діда Петра, як він заповів. Біля синів. Його сини, Микола та Іван, пішли з життя раніше за батька, залишивши дружин і дітей.

Похорон скликав усіх дивинців, які здатні ходити бодай з ціпочком. Приїхало десятків зо два іногородніх машин, поміж яких були й найдорожчі, найсучасніші моделі — хто встиг із пацієнтів дізнатися про смерть патріарха українських цілителів. Були півчі зі священником. Була духова музика. І прощальний салют біля могили...

Україна і світ іще не збагнули, КОГО не стало на нашій землі 21 грудня 2004 року. Безнадійно хворих він підводив на ноги, блазнів робив розумними, безплідних жінок — плідними, немічних — сильними, безвольних — мужніми, грішних — праведними. І ні з кого не брав грошей. Рівних Дідові Петрові у його, здається, надприродних здібностях і дуже природній безкорисливості не було на світі. І мені бачиться він як самобутній Великий Пророк, як покровитель України, наш Заступник, який своїм серцем, своєю незбагненною сильною енергетикою утримував нашу українську вісь від загибелі, від знищення окупантами, сталіністами, комуністами... з тридцятих років минулого століття аж до наших днів. І коли я перебував на майдані Незалежності у дні величезної напруженості під час «помаранчевого» повстання народу проти неправди, я відчував над майданом пильний погляд Діда Петра. І мільйон красивих і добрих облич сяяли надзвичайно позитивною енергією.

Думаю, що Петро Дементійович іще міг би побути серед нас, але він знає свою колосальну місію — саме тепер Україна має вирватися з неволі, з ярма. Саме тепер Україна має стати на шлях відродження. Він зрозумів, що земних сил у нього вже не вистачає, щоб уберегти нас від кровопролитних сутичок і перемогти зло, тому він віддалився на небеса, щоб звідти, з космосу, допомогти нам... Вічна Вам пам’ять і слава!

Є багато дивовижних унікумів, котрі володіють нерозгаданими таємницями, котрі зцілюють і віщують, підсилюють біополе... Але Петро Дементійович Утвенко, наш Великий Пророк Петро — у своєму роді єдиний. За ним немає гріха. За ним немає неправди. За ним — лише неспокій. Півстоліття двері його тісної хатини (треба нахилятися, щоб не набити лоба об одвірок) практично не зачинялися — відвідувачі йшли і йшли нескінченним потоком. Люди знали про його могутній дар і тяглися до нього.

Факт залишається фактом: Дід Петро володів особливою притягальною силою, людям просто ставало легше й упевненіше після десяти-двадцяти хвилин навіть звичайної присутності поруч з Дідом. Його біоструми зцілювали. А нечисть відганяли.

Його біополе значною мірою залишилося в його хаті, на подвір’ї, у джерелі, яке живить криницю біля яблуні, на вулицях Дивина. Село це — непросте. Є тут якась біологічна і космічна аномалія. Тому Дивин стане місцем паломництва для мільйонів українців. Бо тут — колиба нашого Великого Пророка.

Отже, нам належить впорядкувати садибу цілителя, створити музей, впорядкувати жертовне місце тощо, щоб люди могли їхати сюди, щоб дізнатися більше про Петра Утвенка, набиратися його духовності та цілющої дивинської енергетики.