«Намтар (вісник злої долі в шумерів) рід людський водою постійно поливає». (Напис протошумерськими піктограмами на черепку з музею історії хліборобства в м. Тальне, знайденому під час розкопок трипільського протоміста Майданецьке, вік знахідки — 3500—3600 років до н. е., дешифрування Анатолія Кифишина.)
У читача така фраза може викликати здивування. Звідки на сонячній черкаській землі стільки води? Однак нагадує вона про цілком реальні події, що відбулися приблизно 5,5 тисячі років до н. е. Підвищення рівня Світового океану привело до утворення Ла-Маншу і Берингової протоки. При цьому майже повсюдне зволоження клімату практично не торкнулося Малої Азії і Причорномор’я. У цій частині Євразії тривалий час панував посушливий клімат. Через значні випаровування рівень прісноводного озера на місці нинішнього Чорного моря знизився приблизно на 150 метрів нижче рівня Світового океану. Можливо, в результаті землетрусу чи просто переповненості протоки Босфор тонка перемичка, що відокремлювала його від Чорного моря, була прорвана. Води Середземного моря ринули в Чорне. Протягом 1—2 років щодня в Чорне море потрапляло близько 16 кубічних кілометрів солоної води. Новоутворена акваторія перевищувала колишню приблизно на чверть. При цьому утворилися Азовське море і Кримський півострів.
За підрахунками американських геологів Вільяма Раяна й Волтера Пітмана, були затоплені величезні простори північно-західного Причорномор’я загальною площею близько 32 тисяч квадратних кілометрів. Їхні теоретичні висновки були цілком підтверджені дослідженнями, зробленими командою знаменитого шукача затонулих кораблів — Роберта Болларда. Саме їй вдалося знайти на морському дні «Титанік», лінкор «Бісмарк», авіаносець «Йорктаун». Сканування значних площ морського дна біля узбережжя Туреччини, що проводили з борту російського дослідницького судна, дало можливість визначити берегову лінію колись прісноводного озера. Зразки ґрунту, підняті з дна, показали, що до потопу це була земна поверхня, випалена сонцем. Дослідження дали змогу встановити і точну дату потопу — 5460 рік до н. е.
Унікальною особливістю Чорного моря є те, що шар солоної води ніби «запечатав» його глибоководну частину. У результаті процесу розкладання прісноводної органіки в глибинах нагромадилася величезна кількість сірководню, що є консервантом. Тому ще до початку досліджень Роберт Боллард стверджував, що дуже бідні на кисень глибини Чорного моря є величезним природним музеєм, який зберіг майже в первісному вигляді все, що спочиває на його дні, передусім — тисячі кораблів усіх епох і народів.
Найсенсаційнішою знахідкою команди Роберта Болларда стало виявлення за допомогою глибоководного апарата-телекамери на глибині близько 100 метрів у східному напрямку від міста Синоп залишків прямокутної будівлі розміром 13х4 метри. Вона була побудована за традиційною для того часу технологією, відомою в нас як мазанка. Крім того, камери показали керамічні вироби й інструменти з каменю. Американці охрестили знахідку «фермерським господарством». Показово, що згадана будівля була розміщена в долині, утвореній двома невеликими річками. Аналіз зразків ґрунту, властивого напівпустелі, свідчив про те, що в Південному Причорномор’ї вочевидь не вистачало вологи.
Це дало американським дослідникам підставу зробити припущення, що найсприятливішою зоною для землеробства в цій частині Євразії була затоплена потопом територія межиріччя Дунаю, Дністра і Дніпра, а також дельти Дону. У зв’язку з чим виникла ідея спробувати знайти залишки давніх поселень також і в акваторії Північного Причорномор’я. Такі поселення мали бути розкидані по затоплених морем берегах названих річок. І якщо при цьому буде виявлено поселення із значною кількістю будівель, підручники з давньої історії доведеться істотно коригувати.
Є ще один важливий момент. Затоплення чорноморської улоговини відбувалося поступово, відповідно населення, яке мешкало там, було наче «видавлене» звідти. На думку авторів теорії, переселенці змушені були осісти в Подунав’ї, Подніпров’ї, Приазов’ї і Північній Месопотамії. Саме вони стали авторами легенди про Всесвітній потоп.
Сьогодні більш-менш вдалося з’ясувати долю «переселенців», що жили на затопленій акваторії Азовського моря. Згідно з дослідженнями вітчизняного вченого Надії Котової вони могли просто піднятися вгору за течією Дону і його притоків — Молочної і Кальміуса — і поповнити населення тих землеробських поселень, які вже були там. Науковою сенсацією є те, що зазначені землеробські поселення — найперші на нинішній території України. Згідно з радіовуглецевими датами вони виникли ще в VІІ тис. до н. е. Першою культурною рослиною, яку почали вирощувати наші далекі предки, був плівковий ячмінь. Саме з Приазов’я культурні злаки почали своє поширення територією нашої країни.
Якщо американським дослідникам усе-таки вдасться знайти землеробські поселення на дні Чорного моря, це означатиме, що процес неолітизації Європи починався водночас з території нинішньої Греції, Румунії й України. А поки що в офіційній європейській і вітчизняній науці панує думка про те, що в нас цей процес почався на тисячу і більше років пізніше, вже після того, як культуру землеробства освоїло пів-Європи.
