Минулого тижня, 10 жовтня, світ відзначав Міжнародний день психічного здоров’я.
«Ти що, хворий?» Таке на перший погляд необразливе запитання часто ставлять одне одному люди, виразно покручуючи вказівним пальцем біля скроні. Цей жест і ця фраза стали своєрідною риторичною ідіомою у спілкуванні. І ніхто не ображається, а головне, вже не замислюється, що за цим стоїть.
Нині в нашій країні за межею відчуження здоровомислячого суспільства живуть більш як 235 тисяч інвалідів із психічними вадами. А якщо взяти до уваги їхнє близьке оточення, родини хворих, то коло людей, що потребують соціально-психологічної допомоги збільшиться до 470 тисяч.
Психіатрична медична допомога ліквідує лише біологічні симптоми хвороби. Специфіка психзахворювання в тім, що воно провокує психологічні і соціальні наслідки. Постійна стресова ситуація, у якій перебувають інваліди і члени їхніх родин — насильна ізоляція від суспільства, чи байдужість, а то й гірше — відверта ворожість оточуючих, відсутність цілісної державної системи післялікарняної допомоги, — все це становить негативну соціальну ауру, котра перешкоджає реабілітації й асиміляції психічно хворих громадян у нормальному соціумі.
Тривалий час психіатрія була утаємниченою сферою медицини. Вона нерідко ставала інструментом тиску на громадянина з боку влади. В останні десять років ситуація змінилася на краще. Багато душевних проблем суспільства розв’язав довгоочікуваний Закон «Про психіатричну допомогу». Втім, норми ставлення здорового соціуму до психічно хворих людей не пропишеш у законодавстві...
