На тлі політичних пристрастей громадськість забула про сторіччя від дня народження Германа Жуковського — українського композитора, народного артиста УРСР, уродженця Радивилова, що на Рівненщині.
Перебуваючи якось у Радивилові, хотів знайти місцину, де 1913 року (31 жовтня за старим, 13 листопада — за новим стилем) він народився. Однак не знайшов. Бо давно відійшли у вічність ті, хто в Радивилові знав родину Жуковських. Сам композитор не залишив спогадів про те, де стояло обійстя його батьків. Після смерті Германового батька, вчителя за фахом, мати з дітьми виїхала з Радивилова — тоді майбутньому композитору не було ще й двох літ.
Та місто і понині береже світлу пам’ять про свого уродженця: тут проводять музичні фестивалі імені Жуковського, на Рівненщині є мистецька премія його імені.
Розповідає мистецтвознавець, професор кафедри музичного фольклору інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету Богдан Столярчук (на знімку), автор книжки «Герман Жуковський: композитор, піаніст, диригент, педагог»:
— Матеріали до цього видання збиралися протягом десяти років — ще за життя дружини Жуковського Віолетти Багмет, колишньої співачки. До неї, до її родини в Київ, до вірного друга Жуковського Якова Цегляра я їздив десяток разів — записати спогади, підтвердити життєпис документальними свідченнями. А потім зайнявся архівною спадщиною композитора. Отак створився творчий портрет людини, яка в українському музичному просторі посідає доволі значне місце. Жуковський написав дев’ять опер, десятки кантат, романсів, сюїт, музичних п’єс, творів для скрипки, фортепіано, для хорових колективів (на слова Тичини, Сосюри, Малишка). Також наш земляк працював на Київській кіностудії, де створив музику до відомих стрічок 1950-х років: «Щедре літо», «Доля Марини», «Гадюка», «Чумацький шлях»...
Свого часу він був оповитий славою — ордени, премії, звання. При тім душа Жуковського була вельми страждальною. На початку війни брати Майбороди — Георгій та Платон — і Жуковський опинились у концтаборі, так званій Хорольській ямі смерті, де гітлерівці знищили понад 50 тисяч військовополонених. Щасливий випадок допоміг Майбородам та Жуковському врятуватися. Герман, геть виснажений, добрався до лінії фронту. Опісля ці переживання поклав в основу опери про війну, яка писалася в перервах між боями. Потім Жуковський отримав орден Червоної Зірки, став капельмейстером 70-ї дивізії, керівником ансамблю пісні і танцю 38-ї армії.
За вокально-симфонічну поему «Слався, Вітчизно моя!» Жуковського в 1950 році удостоїли Сталінської премії ІІ ступеня (50 тисяч карбованців). Проте утішався нагородою недовго. Прийшли енкавеесники, конфіскували нагородні дипломи та знаки, ледь не запроторили композитора у в’язницю. Бо виявили в його музиці національні нотки та «викривлене зображення селянської праці»...
Переживаннями позначився для Жуковського і його останній, 63-й, рік життя. Коли уранці 9 березня 1976-го газети не назвали серед Шевченківських лауреатів імені композитора, серцевий напад не забарився: за три дні Герман Жуковський помер. Його твори входять у репертуар сучасних виконавців. А ще чимало жодного разу не виконаних музичних п’єс, романсів та сюїт є в архіві та у фондах Національної бібліотеки України імені Вернадського. Для них ще настане час.
Євген ЦИМБАЛЮК, краєзнавець.
Млинів
Рівненської області.
Фото автора.
