Переговори над домовиною

Наша цікавість до закордону зростає. Люди їдуть побачити світ, набратися вражень, відпочити. Але найбільше закордон вабить тих, хто понад усе хоче заробити. Загнані у безвихідь щоденними злиднями, наші співвітчизники, залишаючи вдома сім’ю, котра всі надії покладає на те, що батько чи мати, син чи донька зарадить, зрештою, нужденному існуванню, і живим-здоровим повернеться додому. Бентежні думки про непоправне рідні женуть геть...

Погляд з Батьківщини

У сільській хаті звичайного українського села пізнього вечора пролунав дзвінок: «Алло, Василю? Це Валя, подруга твоєї сестри. Яна... загинула... Якось обережно скажи батькам. Дітям не кажи нічого, нехай краще не знають...»

Дізнавшись від знайомих, що його колишню дружину виявили мертвою у власній машині, Олег зателефонував прямо до берлінської поліції. Перших хвилин 30—40 берлінський «опер» з’ясовував: звідки, куди, навіщо. Тільки після цього «видав»: що, де, коли.

Загиблу знайшли перехожі 12 січня 2003 року. «Смерть настала в результаті вогнепальних поранень голови», — прочитають згодом рідні в супровідному документі, який отримали разом з домовиною в аеропорту Бориспіль рівно через місяць.

Показати тіло загиблої землячки подрузі Людмилі обіцяли щойно завершаться слідчі дії... Спершу — в поліцейському відділенні, куди жінку кілька разів викликали на допит, з’ясовуючи, що знає про зв’язки загиблої. Згодом — в українському посольстві, відповідальний працівник якого, зрештою, попросив «приходити завтра, бо сьогодні святкую день народження». А назавтра сказав, що тіло вже відправили до України...

Убивство Яни Жукової сполошило німецьку столицю. Газети вийшли з кольоровими фото: Жукова — на похороні своєї землячки, котру два роки тому застрелили в Берліні дорогою на роботу. І переказували події кількамісячної давнини, коли Яна була свідком на судовому процесі у справі загиблої.

Олег, колишній чоловік: «У Берліні турбувалися друзі Яни. Тут, на місці, постійно клопотався я: телефонував до Берліна, до Києва. Що робили б батьки загиблої, куди зверталися б і кого просили, аби поховати доньку в рідному селі?..»

— Якщо людина зібралася їхати за кордон на похорон, найперше слід звернутися в паспортну службу. У триденний термін ми видаємо закордонний паспорт, але для цього треба мати офіційне повідомлення про смерть. Поширюється терміновість тільки на найближчих родичів: батьків, дітей, брата, сестру. Обійдуться документи в 260 гривень, — консультує заступник начальника паспортного відділення УМВС Херсонської області полковник міліції Микола Погодаєв. — Надаємо адресу найближчого посольства чи консульства, куди слід звертатися по візу.

А що робити у випадку, коли їхати немає за що? Як доставити небіжчика додому, щоб рідні могли приходити на могилу?

— Звертайтеся письмово і чекайте відповіді у встановлені терміни, — повідомив кореспондентові переконаний у власній правоті відповідальний чиновник. — А куди звертатися людині, у якої помер родич-українець за кордоном, написано на нашому сайті...

А тепер уявіть собі, як пересічний українець із пересічного села, котрому повідомили, що на заробітках в чужоземній країні померла його донька, шукає в Інтернеті веб-сторінку МЗС, щоб дізнатися, що йому робити.

Олег, колишній чоловік: «У Міністерстві закордонних справ сказали, що за перевезення труни треба заплатити чотири тисячі євро. Але в держави таких грошей немає, попередили».

Батьки покійної були у відчаї. Олег щодня телефонував до Києва. «Шукайте спонсорів, — радили столичні чиновники. Це для вас горе, а для нас — щодня по п`ять—шість домовин лише з Європи забирати доводиться...»

І тоді батьківські нерви не витримали. «Поїду до Києва. Біля німецького посольства візьму першого-ліпшого німця в заручники, і нехай міняють живого на мою мертву доньку!» — у відчаї пригрозив Віктор Жуков.

...Через дві години з Берліна повідомили, коли прибути в Бориспіль по труну.

«У разі смерті громадянина України за кордоном Посольство повідомляє про це рідних померлого та надає їм сприяння в оформленні всіх необхідних супровідних документів та виконанні необхідних формальностей, пов’язаних з транспортуванням труни з тілом чи урни з прахом в Україну.

У разі відсутності у родичів померлого коштів для сплати вартості ритуальних послуг, слід виходити з необхідності пошуку іншого можливого джерела фінансування (шляхом звернення до обласної державної адміністрації України, благодійних організацій, фондів та ін.)»

Погляд із «зачепилівки»

Похоронна процесія супроводжувала незвичного, як для села, вигляду домовину з дорогого червоного дерева. Відкривати її не дозволили. Віктор Андрійович, щоправда, поривався «розцинкувати», та дружина не зважилася. 

Жукови не можуть повірити в те, що сталося. Хто знайде вбивцю їхньої доньки? Спробуйте переконати їх, що держава, котрій мало діла до живих, стане опікуватися мертвими...

Херсонська область.