У містах джерелом знань дедалі активніше стає Інтернет. А сільські діти тягнуться до книги. Древнього міста Зборів, що на Тернопільщині, «щупальця» Інтернету не досягли. «У нас ще читають», — каже завуч загальноосвітньої школи № 1 Богдан Гуменний.
У бібліотеці під час перерви яблуку ніде впасти. Галасливих абонентів ледве встигають обслуговувати Світлана Якубець з помічницею. «Скарбничка» налічує 28 тисяч книжок, з них 60 відсотків — підручники. Проте фонд художньої літератури майже не оновлюється. Зовсім немає програмних творів репресованих письменників. Цього року, приміром, отримали 37 художніх книжок восьми найменувань, тоді як у школі — 850 учнів. Бракує науково-популярних, методичних посібників. Сутужно з періодикою: централізовано виділених коштів вистачило лише на два фахових видання. А скільки цікавих журналів і газет для дітей залишається поза їхньою увагою!
— З ініціативи ради старшокласників, — розповідає Світлана Андріївна, — розіграли книжкову лотерею і за виручені гроші передплатили журнали «Пульсар» та «Яблунька».
У Зборівському районі лише в семи школах із 37 бібліотекарі працюють на повну ставку — 165 гривень. За роботу з підручниками їм доплачують аж 1 гривню 37 копійок.
Більшість шкільних бібліотекарів — висококваліфіковані фахівці, справжні ентузіасти цієї справи. Скажімо, бібліотекар Перепельницької школи І—ІІІ ступенів Марія Морозовська постійно організовує тематичні виставки, змагання між класами за краще ставлення до книги, веде палітурний гурток. І навіть створила спеціальну картотеку, де занотовано уподобання кожного її читача, зважаючи на вибір літератури. Вона скеровує педагогів та батьків на певні інтереси школяра. До неї йдуть за досвідом. Здавалося б, такому спеціалісту ціни немає. Хоча є: Марія Василівна за свою роботу отримує половину мінімальної зарплати — 82 гривні 50 копійок...
Якщо кажуть, що освіта нині — на узбіччі суспільства, то шкільна бібліотека — на узбіччі освіти.
Тернопільська область.
