Цьогоріч Нова Каховка відзначила власний золотий ювілей. На святкування зібралися ті, хто з колиски плекав наймолодше місто Херсонщини, свідки й ровесники його історії — з першого й до сьогоднішнього дня.

Коли бригадир електриків, колишній фронтовик Іван Новиков запропонував робітниче селище на березі Дніпра назвати Новою Каховкою, інших пропозицій не було. Не заперечував і сам вождь держави, щоправда, кажуть , Йосип Віссаріонович дещо подивувався: «Стара Каховка, Мала Каховка — і ще одна? Що ж, раз так уже подобається, хай буде ще й Нова.»

Всенародне будівництво було унікальним — уперше радянські фахівці зводили електростанцію, не залучаючи

іноземців. Каховська ГЕС, друга після Дніпрогесу гідроспоруда на великій річці, стала утвердженням віри, що «наші» — теж можуть. До того ж радянські гідробудівники вперше зводили станцію на дрібнозернистих намулистих відкладеннях з великим просочуванням грунту. Тут, на дніпровських водах, ставала до ладу найпотужніша в Європі насосна станція. Піщана таврійська земля знемагала в очікуванні животворної вологи. Від Каховського моря брало початок блакитне русло Північно-Кримського каналу.

За кілька десятків кілометрів від Нової Каховки є так звана Чорна Долина. Нічого не росте на ній. Люди пов’язують це з подією . що сталася тут у липні 1675 року. Під проводом легендарного отамана Івана Сірка поверталися з Криму запорожці. З доброю здобиччю та визволеними з неволі земляками. Спостерігаючи, як дехто з бранців неохоче йде додому, отаман запропонував їм залишитися, аби згодом повернутися до Криму. Таких зголосилося майже три тисячі. Розлючений Сірко наказав усіх порубати, «аби не розмножувалися в Криму на християнські молодецькі голови». Герой-патріот не міг вибачити співвітчизникам такої зради...

На всенародну будову з’їхалося 25 тисяч добровольців, представників 19 національностей. Вперше в СРСР для них не зводили тимчасового житла — на березі Дніпра зростало ошатне місто. «Все тут має свій, абсолютно неповторний, інтелігентний, новий вигляд», — засвідчував видатний кінорежисер Олександр Довженко. Майже три роки митець працював у Каховці над створенням фільму «Поема про море». Свою лебедину пісню він присвятив тим, хто утверджував велич і славу могутньої держави. Каховську ГЕС відвідували поети, художники, артисти. Вони їхали, до речі, без запрошення і концерти гідробудівцям давали безплатно. Олесь Гончар, Ванда Василевська, Олександр Корнійчук, Любов Орлова, Микола Крючков, Клавдія Шульженко, Штепсель з Тарапунькою.

Про незабутні часи великої братньої будови пригадує Лідія Савелівна Невєрова, котра приїхала на будівництво ГЕС юною комсомолкою. Невтомна патріотка свого міста, вона була ініціатором створення музею Нової Каховки і ось уже тринадцятий рік є хранителькою цього вогнища піввікової історії.

Велетенська споруда, перегородивши річку, на 16 метрів підняла рівень води, утворивши штучне море площею 2155 квадратних кілометрів і об’ємом 19,5 мільярда кубічних метрів. Щоправда, були в цьому грандіозному розмаху й нотки смутку: 52 тисячі людей змушені були обживатися на нових місцях — їхні домівки пішли на дно моря. «І не так це просто, —зазначав у своїх записах Олександр Довженко, —зрубати стару грушу, на якій висіла колись твоя колиска, і зруйнувати хату, що гріла теплом ще твоїх предків».

До речі, Олександр Петрович щиро переймався виглядом майбутнього міста. І начальник управління «Дніпробуду» Сергій Андріанов відзначав, що розуміння кінорежисером будівельної справи і архітектури часом перевищувало рівень фахівців.

Наперекір традиції на Каховському будівництві зводили не бараки й теплушки, а місто-сад: з оригінальними житловими будинками, Палацом культури, поліклінікою, двоповерховою лазнею, водогоном. Під час зведення житла було використано десять різних найпривабливіших і зручних проектів будинків. А будови нинішньої Новокаховської міськради та Палацу культури занесено до каталогу архітектурних споруд України. Нині ті, хто живе в історичному центрі, спостерігають, наскільки продуманою була забудова: тут, на відміну від нових житлових масивів, ніколи не відчувається вплив таврійських вітрів та пилових бур.

Зведення широких проспектів, витончених архітектурних ансамблів перебувало під суворим контролем, аби не допустити надмірностей та пишноти. Тож коли високе начальство побачило проект майбутнього «білого дому» архітектора Самуїла Вайнштейна, замахало руками: занадто помпезно, і шпиль, що вінчає споруду, високий — чи не зазіхає на ті, що «нагорі»? І все -таки будівельники ризикнули.

Зухвалий виклик цензорам завершився викликом на столичний «килим» та суворою доганою кербуду із занесенням в особисту справу.

«Украй засмутився я тоді, — пригадує Сергій Андріанов. — Та, зрештою, сказав собі: догану знімуть, а споруда залишиться!».

Сьогодні мало хто й серед новокаховців знає, що під час будівництва міста було вибрано 25—сантиметровий шар піску і замінено на грунт з дна майбутнього моря. В місті було висаджено 100 тисяч дерев та 50 тисяч кущів. Ім’я головного садівника Степана Фалдинського носить центральний парк міста.

Увічнено й інші імена. Є в Новій Каховці школа імені Довженка, а Каховська ГЕС носить ім’я Петра Непорожнього, головного інженера будови, котрий згодом протягом двох десятиліть очолював Міністерство енергетики СРСР.

28 гідробудівців нагороджено орденом Леніна, 74 —Трудового Червоного Прапора. Високого звання Героя Соціалістичної Праці були удостоєні залізобетонник Серафим Нікулін, бульдозерист Андрій Маклак, електрик Петро Синявський.

Особливо пишаються новокаховці спортивними здобутками. Отой здоровий, ще всесоюзний, «вірус» захоплення фізкультурою і спортом дав свої наслідки. У Новій Каховці зросли: триразовий олімпійський чемпіон з веслування Сергій Чухрай, дворазовий чемпіон Олімпійських ігор легкоатлет Валерій Борзов, п’ятиразова рекордсменка світу зі стрільби з лука Людмила Аржанникова.

Нова Каховка залишається не схожою на інші міста й сьогодні. Тут, як ніде ,»проростають» нинішні державні реформи. Державний сектор економіки представлений лише одним державним підприємством —Каховською ГЕС. Відчутно дає паростки приватний бізнес, нарощують потужності акціонерні товариства, найвідоміше серед яких — агрофірма «Таврія». Впевнено завойовують міжнародний ринок її коньяки та вина. Зручне поєднання шляхів сполучення — залізничних, автомобільних та водних — робить Нову Каховку привабливою в економічному плані, а мальовничі Дніпровські береги та плавні обіцяють їй ще й туристичну славу, над чим активно працює нинішня міська влада. Місто вірить у віщі Довженківські слова: «Все тут буде нове, і краса буде нова»...

Херсон — Нова Каховка.

P. S. Користуючись нагодою газетної публікації, директор Новокаховського музею розповіла такий випадок. Коли до братської могили на міському кладовищі з одного із сіл, що йшли під затоплення, переносили останки радянських воїнів, знайшли листа: «Дорогий татусю! Ми тебе дуже-дуже чекаємо. Обіймаємо і цілуємо багато разів». І донечка зазначала в листі, скільки саме разів цілує батька. Поруч з одиничкою стояло безліч нулів, як зараз пам’ятає Лідія Невєрова. А солдата того звали Василь Жмур. Тоді адреси його рідних юним піонерам-слідопитам розшукати не вдалося. Можливо, тепер?..