335 років тому в Ірландії, в Дубліні, в день святого Ендрю, народився Джонатан Свіфт.
Коли йому минув лише один рік, нянька захотіла провідати когось із родичів за морем і таємно взяла малого Джонатана з собою на корабель. Можливо, якби не це, не з’явилися б згодом на світ славнозвісні «Мандри Лемюеля Гуллівера».
Джонатан Свіфт походив з небагатої родини, близької до духовенства. Що вражало у Свіфтах — то це пристрасть до політики. Дід Джонатана навіть розорився дощенту, пожертвувавши улюбленому королю всі свої статки під час громадянської війни. Сам Джонатан після ранніх мандрів вступив до коледжу Святої Трійці Дублінського університету. Сімейна традиція (що поробиш) змусила його пристати до партії вігів — майбутніх лібералів. Але це була любов без взаємності — Свіфт перервав навчання й подався до Англії, на службу до лорда Темпла.
З жінками Джонатанові щастило більше — в його житті коханих жінок було аж дві, Естер Джонсон, відома як Стелла та Естер Веномрі, вона ж Ванесса. Це була тісна дружба, заснована на високих духовних взаєминах, але без надто тісного зближення. Згодом 27-річний Свіфт прийняв сан священика, став доктором богословства, але за життя прославився все-таки як політик. З лондонськими вігами йому пощастило більше, він входив навіть до правлячої верхівки їхньої партії, писав гострі політичні памфлети, за які його тричі судили. Правда, потім він розчарувався в лібералах, перейшов у стан консерваторів — і вимушений був повернутися до Ірландії.
Але Лондон не забув його: 1726 року саме там, у друкарні Бенджаміна Мотте, побачили світ «Мандри Гуллівера». А Свіфт отримав титул почесного громадянина Дубліна.
Завершимо цю згадку про нього темою «Свіфт і Україна». У нас його залюбки перекладають, перевидають і перечитують. А до нинішнього ювілею Київський театр маріонеток, що на Подолі, подарував публіці прем’єру вистави за п’єсою Г. Горіна «Дім, який побудував Свіфт».
