Під таким заголовком у «Голосі України» за 20 вересня ц. р. було вміщено публікацію, підготовлену за листом 72-річної Устини Григорівни Новак із села Кухотська Воля Зарічненського району. Мати десятьох дітей просила редакцію допомогти дізнатися про долю її сина Івана, якого 16 березня забрала міліція. «Вісім разів я їздила у Зарічне, щоб дізнатися, де мій син, а все марно: він і досі не повернувся додому, — писала вона в листі. — В міліції кажуть, що сина відпустили, але його вдома нема».
Проведеним нами журналістським розслідуванням з’ясовано, що рішенням Зарічненського райсуду за злісну непокору працівникам міліції Іван Новак на чотири доби був підданий адмінарешту. Як розповів помічник начальника — оперативний черговий Зарічненського райвідділу УМВСУ в Рівненській області, майор міліції Іван Воронко, 20 березня Івана Новака звільнили з-під варти, він отримав свій годинник, запальничку і о 13-й годині 10 хвилин вийшов із райвідділу. Цього дня Івана Новака бачили на автовокзалі в Зарічному місцеві мешканці Валерій Полюхович та Володимир Надієвець, про що дали свідчення в міліції.
— До мене підійшов чоловік у замшевій куртці і кирзових чоботях. Каже: «Мені потрібно заїхати в Кухотську Волю. Я дам за це сто гривень», — згадує приватний таксист Валерій Полюхович. — А потім уточнив, що зі мною розрахується його мати, коли вони приїдуть на місце. Чоловік був чимось наляканий, казав, що за ним стежать. Не приховував, що його відпустили з міліції і що він хоче дістатися додому, але автобуса нема. Я не повіз чоловіка, бо сумнівався, що він розрахується за послугу. З нами, приватними таксистами, таке часто трапляється... Якби я тоді міг передбачити, що чоловіка розшукуватимуть, я його безплатно б завіз у Кухотську Волю...
Якби ті, з ким спілкувався того дня Іван Новак, могли передбачити майбутні події, можливо, поводилися б інакше... А для такої нервової поведінки в Івана були підстави: коли його забрала міліція, ніхто не поцікавився, чи він узяв із собою гроші та документи. Отож після звільнення з-під варти, не маючи рідні в райцентрі, де міг би переночувати чи позичити гроші на квиток (а до його рідного села Кухотська Воля більше півсотні кілометрів), Іван розгубився...
Результати журналістського розслідування засвідчили те, що Зарічненська міліція мляво вела розшук Івана Новака, про долю якого нічого не знали навіть через шість місяців після його звільнення з-під варти. Такої само думки і прокурор Зарічненського району, радник юстиції Юрій Онисковець.
Зрештою, метою попередньої публікації було змусити міліцію активізувати розшук Івана Новака. 15 жовтня на публікацію відреагував перший заступник держсекретаря Міністерства внутрішніх справ України Юрій Черкасов:
«З метою активізації роботи із встановлення місцезнаходження та долі безвісти зниклого нами вжито низку додаткових заходів. Враховуючи, що 20 березня ц. р. на автостанції він (Іван Новак. — Авт.) висловлював бажання виїхати до Республіки Білорусь, з використанням можливостей Укрбюро Інтерполу організовано розшук Новака І. С. на території прикордонних областей Білорусі, триває його розшук і в інших областях України та за її межами».
Розшук Івана Новака взяв під особистий контроль начальник УМВСУ в Рівненській області, полковник міліції Михайло Цимбалюк. Він, зокрема, сказав: аби зняти будь-які підозри матері щодо причетності працівників міліції до зникнення її сина, знайти його — для нас справа честі.
Справді, після публікації в «Голосі України» активізували розшук Івана Новака. В багатьох обласних та зарічненській районній газетах було вміщено його фото, міліціонери виїжджали у місця, куди міг би поїхати чоловік... І ось о 9-й годині 7 листопада в Зарічненський райвідділ УМВСУ надійшло тривожне повідомлення: в чагарниках за тринадцять кілометрів від Зарічного в напрямку до Кухотської Волі, неподалік від вузькоколійки знайдено людські останки. Телефонували місцеві жителі, які в тій місцині заготовляли дрова. Місце, справді, глухе — далеко від доріг. Спочатку неспокійну поведінку собаки чоловіки пояснювали собі тим, що в чагарниках причаївся якийсь звір, та коли пробралися крізь зарослі, побачили жахливе видовище...
— На дубку на блискавці від підкладки до куртки висів череп, на землі — скелетовані людські останки, — розповідає виконувач обов’язків начальника карного розшуку УМВСУ в Рівненській області, полковник міліції Ігор Запорожченко, який у складі слідчо-оперативної групи, куди входили працівники прокуратури, експерти, виїжджав на місце події. — Усе це зафіксовано на відео, фотографіях. Першу експертизу виконав міжрайонний судмедексперт із двадцятирічним стажем Андрій Ковальчук із Кузнецовська. Він і встановив причину смерті: механічна асфіксія. Вік, одяг, речі —все це свідчило, що останки належать Іванові Новаку. Устина Григорівна Новак та ще один її син, залучені до впізнання, теж підтвердили, що це — Іван. Зокрема, жінка впізнала на брюках латки, які сама накладала. Зі слів експерта, не виявлено ознак насильницької смерті. Щоб виключити подальшу ексгумацію, детальнішу експертизу проведено в Рівненському обласному бюро судмедекспертиз, яке не підпорядковане УМВС, за участю найкваліфікованіших судмедекспертів.
Що ж, можна лише поспівчувати згорьованій чеканням матері Устині Григорівні Новак, якій не залишається нічого іншого, як оплакувати сина.
Можливо, трагічна історія з Іваном Новаком змусить багатьох замислитися, чи ж усе вони зробили для того, щоб цей молодий чоловік залишився живим. Адже, схоже, саме людська байдужість стала останньою краплею в його відчайдушному виборі. Згадаймо, як мало він просив —лише допомогти йому дістатися додому...
Рівненська область.
