Зі смутком пригадую час, коли вислів «лікування — це протистояння організму й заробітку» викликав усмішку. Нині розумію: те, що колись здавалося жартом, найнеприкритіша правда з усіх можливих.
Відверто кажучи, хворію рідко, тож до столичних лікарів звертатися не доводилося — всі проблеми вирішувала на історичній батьківщині, на Тернопільщині. У невеликому містечку слава про хорошого лікаря підказує, до якого фахівця краще звернутися. А в один із київських стоматологічних закладів привели обставини. Охайні, ввічливі працівники доступно пояснили: зуб можна видалити за 17 гривень. Однак у моєму віці, мовляв, дуже сумно буде залишитися беззубою, тому його треба терміново лікувати. Щоправда, чесно попередили, що й ціна буде вищою. Чи то від болю розум затьмарило, чи просто налякалася моторошних маніпуляцій, однак, не вагаючись, погодилася на лікування.
Саме з того моменту і розпочалися недешеві ходіння по муках. Під час видалення нерва мені занесли інфекцію, тож довелося оперувати ясна — звісно, за куплені мною ж медикаменти. Після вживання прописаних антибіотиків мало не дала дуба — очевидно, їх не можна було приймати паралельно з іншими ліками, курс яких на той час проходила. Та цим ніхто не цікавився. От, правда, на фотополімерну пломбу грошей забракувало, тож зацементували зуба звичайною «дешевенькою», ціна якої сягнула 170 гривень. Усе ж лікування обійшлося в 370 гривень. Один знайомий жартував, що на такий зуб мали б і сигналізацію зі скидкою поставити.
Містечковий стоматолог, в якого лікуюся завжди, подивившись на знімок столичного дива, сказав, що канали в ньому запломбовано не до кінця, тому не виключено, що він псуватиметься далі й тоді його вже точно доведеться видалити. Тепер залишилося лише економити — раптом доведеться знову потрапити в руки київських ескулапів.