Ми продовжуємо на сторінках нашої газети дискусію про стан вітчизняної медицини. Ця тема хвилює не тільки наших читачів, які є потенційними користувачами медичних послуг, що їх надає державна система охорони здоров’я. З приводу хворобливого стану цієї системи висловлюються і фахівці медичної галузі. Сьогодні cвої спостереження та поради хворій медицині висловлює відомий фахівець у галузі соціальної медицини, організації та економіки охорони здоров’я, професор Олександр ГОЛЯЧЕНКО.
Замість прологу
Тенденція зростання смертності в Україні розпочалася від середини 60-х років ХХ століття, а падіння народжуваності — з початку 50-х. Саме в рік проголошення незалежності (1991) крива смертності перетнула криву народжуваності і розпочався процес депопуляції української людності. Особливістю минулого десятиліття є те, що обидва процеси набули «обвального» характеру. За роки незалежності в Україні майже на чотири мільйони людей вмерло більше, ніж народилося (8,3% чисельності мешканців України згідно з даними перепису 2001 року). За прогнозами демографів та соціальних медиків, до 2020 року чисельність корінних мешканців України зменшиться до 40 млн., а до 2050-го — до 25. Отже, процес депопуляції набув необоротного характеру.
Святе місце порожнім не буває. Орієнтовно з 2015 року прогнозується масова імміграція на Україну зайшлого люду.
Чому так сталося, має бути предметом не одного глибокого наукового дослідження в різних галузях знань, а я лише спробую висловити декілька соціально-медичних міркувань.
Профілактичний аспект: а хто корів доїтиме?
З давніх-давен медицина дійшла висновку про пріоритетність профілактики над лікуванням у збереженні й індивідуального, й громадського здоров’я. В ХХ столітті здійснення профілактичних заходів набуло трьох чітко окреслених напрямів. По-перше, це реалізація соціально-економічних заходів, спрямованих на поліпшення умов праці та побуту людей, як основних чинників здоров’я. Ця найважливіша ланка профілактики в радянський період наштовхувалася, однак, на об’єктивну перепону. Суть її полягала в тому, що працівник, якому платили не більш як 20% того, що він виробляв, був найдешевшим елементом виробництва. Вкладати кошти у поліпшення його здоров’я було об’єктивно недоцільним. Пам’ятаю із власної сільської практики, як проблематично було охопити доярок профілактичними оглядами. На апеляцію до голови колгоспу можна було почути: «А хто корів доїтиме?». Корова була більшою цінністю за доярку, принаймні за здохлу корову могли спитати, а померла доярка — то було природне явище.
В умовах ринкової системи працівник отримує до 80% того, що він виробляє. Збільшення числа або заміна працівників за постійного значення інших чинників виробництва призводить до зниження продуктивності праці. Тому профілактика захворювань у працівника є економічно вигідною. Отже, економічна суть профілактики захворювань і зміцнення здоров’я трудівника полягала в дотриманні економічних законів виробництва.
Другий напрям профілактики — здійснення санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на збереження довкілля людини. Воно потребує великих коштів. В умовах так званого ринку в самостійній Україні якщо й були прийняті деякі природоохоронні закони, то вони просто не виконуються. З усіх екологічно шкідливих виробництв саме найшкідливіші дають Україні тепер валюту — це металургійна і хімічна промисловість. Крім того, цивілізований світ скинув Україні основного забруднювача повітря — уживані автомобілі, «віком» від 8 років і старші. В густонаселеній Західній Європі припинилося зростання захворюваності на рак верхніх дихальних шляхів і легень, а в Україні ця захворюваність швидко зростає.
Третій вид профілактики — диспансеризація здорових і хворих. Її суть — в активному спостереженні за здоров’ям людей, виявленні захворювань на ранніх стадіях, коли вірогідність одужання найбільша, активному лікуванні хронічних хворих з метою забезпечення їхньої життєдіяльності та працездатності. В незалежній Україні диспансеризація із розряду обов’язкової перейшла в розряд бажаної і фактично припинила своє існування.
Алкогольний аспект: за здравіє!
Пристрасть українців до алкогольних та наркотичних засобів помічена давно. Її пояснюють тим, що на величезних степових просторах, де проживали наші предки і живемо тепер ми, буйно росте різнотрав’я, мак і коноплі. Різнотрав’я дає мед, з якого наші предки варили медовуху, приправляючи її цвітом конопель. У пізніші часи медовуху потіснила горілка. Однак до XX століття п’яниця в українському селі був усе-таки рідкістю. В XX столітті українська нація алкогольно-сивушного наступу не витримала. Згідно із соціально-медичними дослідженнями, в 1983 році на одного громадянина СРСР припадало 8,3 літра чистого (96%) алкоголю на рік. Ці дані не враховували самогоноваріння. Досліджуючи в селах Вінницької області смертність за багато років, я був вражений, коли наприкінці 60-х років почали траплятися випадки, і чим далі, тим більше, смертельного отруєння алкоголем бабусь у віці 60 років і старших.
Радянська соціально-медична наука встановила, що алкоголізм був третьою причиною смерті (після серцево-судинних захворювань і злоякісних новоутворень). У середньому, враховуючи його вплив на перебіг багатьох захворювань, алкоголь знижував пересічну тривалість життя орієнтовно на 20 років.
Згідно з медичними дослідженнями, рубіж у 20 літрів абсолютного алкоголю у середньому на одну душу є критичним: наступає не лише моральна, а й фізична деградація нації. Саме такий рубіж Україна перейшла в 2000 році. В Україні указом Президента прийнята програма про репродуктивне здоров’я та програма Кабінету Міністрів про здоров’я нації до 2010 року.
Медичний аспект у грошових знаках
Теперішній системі медичної допомоги в Україні я дав би таке визначення: «Велетенська за розмірами і вкрай низька за якістю система, негативні наслідки діяльності якої переважили позитивні». Ця система забезпечує кожній жінці до 30 років десь 5—6 абортів, робить її хронічно хворою і нездатною до дітонародження. Сучасні види медичної допомоги (наприклад, аортовінцеве шунтування, штучний гемодіаліз, пересадка органів і систем) жителям України практично недоступні. Для ілюстрації: за потреби орієнтовно 50 тисяч операцій на серці в рік з приводу аортовінцевого шунтування — робиться декілька сот.
Вітчизняні медики за своєю кваліфікацією не поступаються колегам із США чи Німеччини, однак надати сучасні види допомоги за 130 гривень у середньому на одного мешканця (в США 4 тис. доларів), які виділяються в Україні на охорону здоров’я, не можна. Медична послуга — це товар. Дороговартісний товар, а саме такими є сучасні види медичної допомоги, за наші гроші не купиш. Крім того, за інших рівних обставин, чим нижча вартість товару, тим нижча його якість.
Є, однак, одна особливість української охорони здоров’я, яку лишень недостачею коштів пояснити не можна. Зробимо прості розрахунки: якщо 1,2 млн. співробітників (стільки їх тепер нараховується в системі охорони здоров’я України) помножити на 190 грн. (пересічна місячна заробітна плата в системі) помножити на 12 місяців, поділити на 0,12 (частина заробітної плати у всіх витратах на медичну допомогу), це дорівнюватиме орієнтовно 22 млрд. грн., або 40% бюджету України за 2002 рік. Зауважте, це за умови, що заробітна плата становить лише 55% до середньої в народному господарстві, якою вона мала б бути, згідно з «Основами законодавства України про охорону здоров’я». Щоб її підняти до цього рівня, то треба було б на охорону здоров’я витратити весь бюджет.
Отже, «вихід» знайдено в тому, що заробітна плата медиків скорочена вдвічі, а її питома частка у витратах сьогоднішніх українських лікувальних закладів становить 80—90%. Усе інше (медикаменти, харчі, білизну, а невдовзі медичні апарати і ліжка) хворі мають приносити із собою. Така система не здатна продукувати дорогі (якісні) медичні послуги, а лишень дешевенькі (малоякісні). Отож функціонери від медицини, не розуміючи внутрішньої економічної нездатності системи української медичної допомоги (щоб її розкрити, треба окрема велика стаття), заспокоюючи громадськість і навіть аргументуючи наближення до європейських стандартів, наводять мільйонні числа відвідувань амбулаторій і поліклінік, мільйонні цифри ліжко-днів, сотні тисяч оперативних втручань, більшість яких становить вищеназвані аборти, розтини гнояків та апендоктомії.
