Ціна на цукор нового врожаю знову складається не на користь виробників солодкої продукції.
За статистикою, його перехідні запаси в державі на початок сезону становили 350 тисяч тонн. Спеціалісти галузі, щоправда, істотно підправляють цю цифру. Виконавчий директор Вінницької обласної асоціації «Поділляцукор» Леонід Козодой, зокрема, стверджує, що насправді маємо всі 500 тисяч тонн солодкого піску. Тому не дивно, що ціна на цукор нового врожаю значно нижча від задекларованих урядом 2,37 гривні за кілограм. Оптовики готові нині платити за кіло 2,05 гривні. І ні копійки більше.
— З перших днів цукрозаводи працюють собі на збиток, — каже виконавчий директор. — Адже собівартість виробленої продукції становить 2,1—2,15 гривні за кілограм.
— Нині уже зварено 35 тисяч тонн, — пояснює співрозмовник. Довго тримати його на складах не вдасться. Підприємствам потрібні обігові кошти. Закупівельники зазвичай припасають цукор до весни: з року в рік саме тоді найвище «стрибає» ціна на солодкі кристали. Часу багато, тому можна не поспішаючи торгуватися. Хоча заздалегідь відомо: перший крок назад усе одно зроблять цукровари — на відміну від покупців їхньої продукції, їм просто нема куди діватися.
— На зборах асоціації, — продовжує Леонід Козодой, — ми прийняли звернення до уряду з проханням розробити механізм контролю за дотриманням встановленої мінімальної ціни. Дехто докоряє, мовляв, контроль — не ринкові методи. Але хіба можна мовчки спостерігати, як занепадає галузь? Передбачений для держрезерву цукор держава мала б купувати з перших днів виробничого сезону, коли підприємства найбільше потребують підтримки. Бачачи, як цукор на очах «утікає» зі складів, гуртовики були б поступливішими під час торгів...
Спеціалісти асоціації, до слова, найбільшої в державі, підрахували: реалізація цукру за встановленою урядом ціною дала б можливість протягом одного виробничого сезону позбутися старих боргів. Далі, маючи копійку в кишені, можна братися за модернізацію: майже всі 38 цукроварень області потребують заміни або вдосконалення технологічного обладнання.
Лихом назвав співрозмовник заборону пільгового ввезення цукру-сирцю. Ще одна така інтервенція — і на вітчизняному цукровиробництві можна буде поставити хрест. Збиває ціну і контрабандний цукор: його продовжують завозити. А все тому, що дотепер не вироблено механізму захисту вітчизняного ринку цукру. Повчальний приклад у цій справі подають сусідні країни. Та ми чомусь уперто не бажаємо скористатися їхнім досвідом.
