Ось і школа, ось і клас, як зустрінуть діток у нас?

Їм і не відмовити в старанні хоч щось зробити на краще — «вчителям» учителів, бо саме вони, як ніхто інший, чудово розуміють, що школа, освіта загалом потребують реформування — не декларативного, а під державною опікою і насамперед її коштом. Хоча їх оптимізм теж похвальний — як то в одного з керівників Полтавського обласного управління освіти і науки. Прикро, що в останній момент він не побажав «світитись».

— Уперше за парти сяде більш як 17 тисяч першокласників, усі вони отримають як подарунки «Буквар», книжечку «Добридень, школярику», канцприладдя та вітання Президента України. Нинішній навчальний рік започатковує державну програму «Вчитель». Вперше вводиться обов’язкове вивчення з другого класу іноземної мови для кожної з 930 шкіл області, хоча ми і маємо проблему забезпечення кадрами цієї категорії вчителів. Поступово вирішується дефіцит у забезпеченні підручниками, зокрема початкової школи: першокласники їх матимуть у повному обсязі, а другокласники поки отримають «Математику» і «Рідну мову». Цілком завершено поточні ремонти приміщень, проте ще в роботі кілька закладів, де ведеться капітальна реконструкція. На ці цілі із місцевого бюджету передбачено близько 8 млн. грн., 1,2 млн. грн. залучено спонсорських коштів. Можна сказати, що успішно реалізується обласна програма інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів та комп’ютеризації сільських шкіл. Якщо на початок 2001 року в школах було лише 354 комп’ютери, то нині їх налічується вже 1.670, з них 898 — у сільських школах. На жаль, доки лише на папері «діє» програма «Шкільний автобус», а щодня по селах треба підвозити більш як 17 тисяч школярів. Утім, є надія, що ця проблема буде вирішена на державному рівні. Ми цілком позитивно ставимося і до того, що багато шкіл в області, аби заробити додаткову копійку, мають землю. У минулому році отримано врожаю майже на мільйон гривень, близько 400 тис. грн. одержано за оренду землі. Хоча й розуміємо, що завдання школи — навчання дітей. Але реалії такі, що без додаткових надходжень просто не обійтися. Та й, зрештою, робота учня на землі, на себе — хіба це вже так і погано? Але головне — учитись і учитись.

Школа стала дорогою. Це — новітні реалії. Давайте хоча б приблизно підрахуємо, в яку суму виллється батькам підготовка школяра до першого вересня. Придбання починаються з пошуків шкільної форми, вибір достатній: київської, дніпропетровської, харківської, хмельницької і рідної полтавської марок, ціни теж приблизно однакові — для першокласників 45—50 грн., старшокласникам покупка обійдеться в 80—120 грн. Туфлі, кросівки, шкарпетки, сорочка, білизна, спортивна форма потягнуть разом до 200 грн. Шкільна сумка із наповненням — ще стільки ж, адже один зошит коштує від 0,2 до 2,5 грн., а випускнику їх потрібно мати півсотні, а то й більше. Крім того, ручки, олівці, фломастери, фарби, калькулятор, готовальня... Частину підручників видають у школі безплатно, решту доведеться купувати. Ціни на них коливаються від 10 до 15 грн., а ще обгортки, географічні атласи, контурні карти, словники. На осінь і зиму не обійтися без теплого взуття, куртки, пальтечка, шапки, рукавиць — за найскромнішими підрахунками вони обійдуться в 300 грн. Якщо «підбити» загальну суму, то вона становитиме 750—800 грн., а коли в сім’ї двоє школярів чи троє?

Щоб одержати предметні знання, не обійтися без додаткових занять, година яких коштує щонайменше 20 грн., персональний комп’ютер — від 3 тис. грн. Платні заняття на «чужому» теж «кусаються», і в підсумку те на те й виходить. Додамо сюди кошти на ремонт класної кімнати і школи, подарунки вчителям, а іноді — й хабарі,  без яких спокійної дороги до знань не вийде. Отже, все виливається в кругленьку суму. Та це саме той випадок, коли економити ніхто не буде, бо йдеться про рідне чадо...

А що чекає на державу, де економлять на дітях? Зрештою, а на що їм тоді розраховувати в ній — малограмотним?... Не ділитимуся особистими спогадами як батько двох учорашніх випускників. Скажу лише одне: в мої шкільні 1964-74 роки освіта була на такому рівні, який нині може лише снитися. Це хоч би що там ми нині не говорили. Так, вона була результатом системи, але учень був зодягнений і взутий, нагодований і доглянутий. Головне, він не був полишений сам на сам. І тому не знав, що таке пияцтво й наркоманія, розпуста і злочинність, які нині стають заледве не масовим явищем у дитячому середовищі. Хоч і в ті, не такі вже й далекі часи, не всі ставали медалістами, проте кожен, пригадаймо, кожен випускник отримував путівку в життя — чи то ПТУ, технікум, чи то вуз. І всі дошкільнята, які досягали семирічного віку, обов’язково сідали за парти. А завтра, чи всі шестилітки підуть до школи? Ні, і це визнається публічно. І головна причина в тому, що батьки просто не довіряють школі. То який коефіцієнт корисної дії буде за такої співпраці? Далі я хочу просто навести низку прикладів для порівняння і для роздумів.

Уперше за багато останніх років на Полтавщині до 1 вересня не буде введено в дію нової школи. В найкращі часи новосілля святкували в 10—15 навчальних закладах. Школи, навіть типової забудови, старіють, матеріально-технічна база, обладнання зношуються. У регіоні масово скорочується мережа дитячих дошкільних закладів, чим порушується цілісність навчання, діти йдуть до школи непідготовлені. Насамперед це стосується сільської місцевості, а загалом за десять останніх років закрито 559 садків-ясел. Це — половина! Учні початкових класів забезпечені підручниками на 65%, 5—9 класів —68%, 10—11 на 74%. Перший урок у школах пройде під гаслом «Здоров’я дітей — здоров’я нації». А яким воно є насправді? Більше половини призовників не беруть служити у військо саме через нікудишнє здоров’я, заледве не стовідсотково школярі мають те чи інше захворювання, яке викликано соціальним середовищем... А на що перетворилась постать учителя? Перепрошую, на «жебрака», бо й на Полтавщині на 1 серпня 2002 року заборгованість освітянам у зарплаті становила майже 800 тис. грн., це при мізерній платні, якої не вистачає і на проживання! З яким настроєм і силою йде на уроки сільський учитель, котрий насамперед дбає про існування своєї родини й вимушений тримати корову, а то й дві, свиней, птицю, обробляти город. Взірець культури і науки, яким він в усі віки був на селі, довести до такого стану! Ганьба, іншого не сказати... В нашому (мається на увазі державному) ставленні до школи, видається мені, дедалі більше переважають популізм і риторика, а не конкретне піклування.

Втім, не затьмарюймо свято. У добру путь!

 

Полтавська область.