Як менші старшим школу влаштували...

Футбол. Кубок країни. 1/16 фіналу. «Зірка» (Кіровоград) — «Арсенал» (Київ). 2:3. «Дністер» (Овідіополь) — «Металург» (Донецьк). 1:0. «Красилів» — «Металіст» (Харків). 1:1 (пенальті — 3:2). «Нафтовик» (Охтирка) — «Дніпро» (Дніпропетровськ). 0:3. «Арсенал» (Харків) — «Таврія» (Сімферополь). 1:1 (пенальті — 5:3). «Нафком-Академія» (Ірпінь) —«Карпати» (Львів). 1:0. «Миколаїв» — «Кривбас» (Кривий Ріг). 0:1. «Олком» (Мелітополь) — «Ворскла» (Полтава). 0:1. «Сталь» (Алчевськ) —«Поліграфтехніка» (Олександрія). 1:1 (пенальті —4:2). «Борисфен» (Бориспіль) — «Волинь» (Луцьк). 1:2. «Явір» (Краснопілля) — «Чорноморець» (Одеса). 0:0 (пенальті — 7:6). «Спартак» (Суми) — «Оболонь» (Київ). 0:2. «Електрон» (Ромни) — «Закарпаття» (Ужгород). 4:0. «Сокіл» (Золочів) — «Металург» (Запоріжжя). 1:0.

Отож більшість поєдинків відбувалася в гострій і безкомпромісній боротьбі. У чотирьох зутрічах усе вирішили післяматчеві пенальті. Але головне, що на цьому етапі з дистанції зійшла ціла група клубів вищої ліги: «Металург» (Запоріжжя), «Металіст», «Таврія», «Карпати», «Поліграфтехніка» і «Чорноморець». От і виходить, що молодші за рангом влаштували солідну прочуханку старшим. Це — родзинка кубкових баталій, що робить їх захопливими і неповторними.

Так сталося, що лідери національного футболу —чемпіон і володар Кубка донецький «Шахтар» та київське «Динамо» — виступали по сусідству, в межах однієї області. Гріх було не побувати на цих поєдинках. А тут ще й колеги з телеканалу «Інтер», щире спасибі їм, люб’язно запросили на свій транспорт, що взяв курс на Житомирщину.

«Система-КХП» (Черняхів) — «Шахтар» (Донецьк). 0:4. Родрігес, 8, Пестряков, 26, Бєлік, 44, Брандау, 65.

«Система-КХП»: Глущенко, Кучерчук, Гошовець, Колесник (Навальний, 59), Панасюк, Грошев (Джус, 33), Купрієнко, Янковий, Віктор Чорний, Юрій Чорний, Юрченко (Бондарчук, 73).

«Шахтар»: Шутков, Окоронкво, Ндіай (Цімакурідзе, 71), Бєлік (Левіга, 68), Конюшенко, Родрігес, Агахова, Бахарєв (Луканич, 46), Пестряков, Брандау, Бредун.

Арбітр — Ігор Ярменчук (Київ).

24 серпня. Черняхів. Стадіон «Колос». 5 000 глядачів.

Що означав для мешканців цього міста поєдинок з чемпіоном, здогадатися не важко. Рівно половина з них прийшла на чепурну спортивну арену, розташовану на березі широкої річки Очеретянки. Було добре видно, як перед поєдинком наставник гостей Невіо Скала захоплено милувався навколишнім мальовничим краєвидом. Своїми відчуттями він, либонь, поділився з тренером збірної України Леонідом Буряком, з яким довгенько розмовляв без перекладача (обидва володіють англійською).

Черняхівчани все зробили для прийому поважних гостей. Напередодні трибуни «вбралися» в індивідуальні пластикові сидіння (дві тисячі штук) білого кольору. Є адміністративний будиночок, де роздягальні, суддівська кімната. Як для колективу другої ліги — чудовий варіант.

Велика заслуга в цьому місцевої влади, дирекції комбінату хлібопродуктів, ЗАТ «Агросвіт» (голова правління, він же — президент футбольного клубу Віктор Дацьков).

— Ми пройшли шлях від районних змагань до статусу професіонального клубу, — каже Віктор Михайлович. —За цей час чотири рази вигравали першість Житомирщини і стільки ж разів володіли обласним кубком. Завжди нам допомагала обласна федерація футболу на чолі з її президентом Валерієм Стародубовим. Так триває ось уже п’ятнадцять років.

— Розкажіть трохи про вашу команду.

— У ній здебільшого молоді місцеві вихованці і гравці з деяких інших міст області. Очолюють колектив два старші тренери — Олександр Уник і Геннадій Литвак. Обоє в минулому були добрими футболістами, виступали за різні команди майстрів. Ми люди тверезомислячі і чудово розуміємо, з ким сьогодні гратимемо. Але, хоч би як завершився матч, користь нашій команді буде неабияка. Це і досвід, і школа майстерності та мужності.

Справді, господарі старалися з усіх сил. Щоправда, спершу було помітно, як вони хвилювалися. Особливо воротар Анатолій Глущенко. Але в другому таймі, освоївшись, він чотири рази рятував команду від неминучого голу.

Клас є клас, і «Шахтар» переміг завдяки саме йому. Однак активні господарі кілька разів були за крок від мети. Особливо близько на 74-й хвилині, коли, виконуючи штрафний з лінії карного майданчика, Купрієнко влучив у хрестовину.

Місцеві вболівальники не побачили фірмового кульбіту у виконанні Джуліуса Агахови. Він не забив, бо в інтересах команди цього разу грав правим півоборонцем.

— Головне, що ми переконливо виграли, — сказав він мені після зустрічі. — І обійшлося без травм. Це особливо важливо з огляду на нашу наступну зустріч у Бельгії з «Брюгге».

За якихось десяток хвилин ми дісталися Житомира і потрапили на інший матч.

«Полісся» (Житомир) — «Динамо» (Київ). 0:4. Леандро, 10, Мелащенко, 25, Шацьких, 29, Ідахор, 83.

«Полісся»: Поліщук, Чорний, Якушев, Серіков (Бутханов, 63), Соболевський (Осипов, 20), Мачоган, Скидан (Стахів, 58), Мартинов, Ібрагімов, Паршин, Коваленко.

«Динамо»: Шовковський, Радченко, Саблич, Гіоане (Хацкевич, 55), Скоба, Рінкон, Шацьких (Ідахор, 46), Мелащенко (Мілевський, 46), Каддурі, Алієв, Леандро.

Арбітр — Євген Абросимов (Одеса).

24 серпня. Житомир. Стадіон «Полісся». 12 500 глядачів.

Досягнувши великої матеріальної переваги, динамівці після перерви збавили темп, віддали ініціативу господарям. Але «розмочити» рахунок їм не дозволили. Як у боксерів, тримали на дистанції, діючи впевнено й академічно. Та кілька разів житомиряни Стахів і Паршин били зблизька по воротах гостей. В одних епізодах влучали в «молоко», в інших майстерно й надійно зіграв Шовковський.

Уже стало доброю традицією, що Олексій Михайличенко надає можливість пограти юним футболістам.

Оце про світлі моменти. Та, на жаль, був і чорний бік справи.

Отже, тепер — про величезну ложку дьогтю. Спершу про стадіон «Полісся». Більша частина його трибун — без сидінь. Від місцевих колег дізнався, що реконструкція споруди триває, мов сумнозвісний совковий довгобуд. Це, зрозуміло, створює чимало незручностей для вболівальників. На одній з таких аварійних трибун розмістилася група особливо збуджених. Подейкували, що то була така собі збірна з киян і бердичівців — переважно 14—16-річні підлітки. (Організованих фанів «Динамо» там не було). Чого вони припхалися на стадіон, зрозуміти було не складно. А тут ще й місцеві «розумники» кинули в той натовп кілька порожніх пляшок і каменюк. Тому за фінальним свистком почалося грандіозне бойовисько.

Природно, що кільком міліціонерам, котрі опинилися в тому пеклі, важко було втихомирити роздрочене осине кубло. З паузою на допомогу охоронцям правопорядку кинулися солдати. Та й вони загасити «пожежу» не змогли. У зв’язку з цим хочеться запитати місцеве міліцейське керівництво: чому ще до початку матчу не оточили незвичних прибульців? Так, до речі, чинять у Києві й Донецьку, де грандіозні заходи проходять на найвищому рівні, цивілізовано і культурно. У Житомирі до цієї події, виходить, спеціально не готувалися.

До речі, наприкінці зустрічі на поле кинули димову шашку. Вона спокійно собі дотліла, і жоден з тих, хто мав її забрати, не прореагував на ситуацію.

Беркутівці у бронежилетах і з гумовими кийками прибули з великим запізненням, коли конфлікт був у розпалі. І, як часто трапляється у таких випадках, почали гамселити усіх підряд: і винних, і невинних. Були на тій трибуні жінки й діти. Та «доблесні» служиві у крапових беретах і зі специфічною поведінкою цим геть не переймалися. Гнітюче враження. Повірте, від побаченого моторошно ставало.

На жаль, джин вандалізму, як бачимо, вже вирвався з пляшки і дедалі комфортніше почувається на окремих наших стадіонах. Був уже прикрий випадок в Одесі, коли атакували автобус другої динамівської команди. А ще біля цього самого стадіону «Полісся» навесні нинішнього року розтрощили автобус київського клубу «Оболонь». Отож потрібні рішучі і злагоджені дії керівників правоохоронних органів країни і футбольних зверхників. Зокрема ПФЛ, якій доручено проведення національних змагань професіоналів. Поки ситуація дозволяє знищити цього гада в зародку, треба діяти. Інакше вже скоро матимемо англійські або російські проблеми. Нехай Бог милує.

Черняхів—Житомир—Київ.