виникає за останні роки між полтавською владою і приватними підприємцями навколо центрального ринку
Є на полтавському базарі така «просунута» форма торгівлі — з автолавок. Прописана вона на досить зручному місці — поряд з центральним павільйоном. Місцевий і приїжджий люд, переважно із скромним достатком, а такими нині є, вважай, всі в регіоні, дорогою на базар і додому рідко минає машинні ряди з дешевшим, ніж будь-де, промисловим вітчизняним крамом. Але вже другий місяць автолавки на вулиці Новий Базар зачинені, а повз них прогулюються міліцейські патрулі. Відповідь на запитання: «Чому так сталося?» — у колективному листі до місцевого кореспондента нашої газети.
«Розпорядженням першого заступника міського голови п. Юхименка М. від 10 червня 2002 р. за №432-р з 1.07.02 р. припинено торгівлю з автолавок на автостоянці по вул. Н. Базар ніби з метою відновлення функціонування автостоянки. Аргументи, якими керується влада, надумані, оскільки ми не заважаємо ні будівництву підземного переходу на перехресті вул. Шевченка і Фрунзе, ні безпеці руху. Нам пропонують місця для торгівлі на приватних ринках «Степ», «Вілта» та фірми «АРК» в різних куточках міста, та хто нас там чекає? Не інакше, як ми стали заручниками чергового переділу ринку. До речі, нас за останніх кілька років вижити з базару намагаються вже вп’яте, проте ми не поступаємося. Зрештою, а де ж логіка: з наших 108 робочих місць лише до місцевого бюджету щороку надходить до 100 тисяч гривень. Невже ці гроші не потрібні казні?.. Мабуть, ні, бо про нас — майже 500 торговельників — за ці два місяці всі забули, ніби й не існуємо ми взагалі. Втім, міліція й податкова пам’ятають...»
Розібратися у конфлікті було неважко, складніше, а то й неможливо зрозуміти логіку й мотиви протистояння. Вже тому, що його сторони перебувають у різних вагових категоріях: з одного боку — всесильна влада, з другого — пересічні громадяни, зазвичай безсильні перед нею. Отже, аргументи сторін. Міська влада намагається навести на ринковому «п’ятачку» бодай елементарний порядок, бо справді, в цьому місці що піший, що на колесах ногу зламає. А більшого бруду й антисанітарії, як тут, мабуть, ніде й не знайти. І це в сотні метрів від центру й мерії! І як водій мушу стверджувати, що з будівництвом підземного переходу, яке ведеться поруч, додаткових незручностей виникло чимало. Зрештою, всі прекрасно розуміють, що рано чи пізно з центрального полтавського базару необхідно «ліпити» цивілізовану торговельну точку, адже духовній столиці країни, як досить часто люблять повторювати місцеві керівники, «циганське» обличчя зовсім не пасує. Власне господарю ринку — управлінню ринками Полтавської облспоживспілки — у рідній господі останніми роками відведено таку собі епізодичну роль — роздача місць та контроль за грошовими зборами тощо. Тому саме його вплив на перебіг подій у цій ситуації мінімальний, хоча директор Юрій Балковий і намагається хоч якось пом’якшити напруження, яке виникло в протистоянні. Можливо, з часом вдасться знайти компромісне рішення, а поки що... Приватний підприємець Петро Матюшко впевнений, що звичайна автостоянка не буде надійним джерелом платежів і сума буде значно меншою за ту, яка надходить з торгових коліс. Не бачить він логіки і в тому, що автомобільного безладу за її функціонування стане менше. Не вірять підприємці, що їм відшкодують кошти, втрачені від безробіття, яке склалося не з їхньої вини, хоча б за сплачені дозволи на торгівлю. А головне, що їх найбільше пригнічує, — це мовчання влади. Вона залишилася німою і на пропозицію замінити автолавки магазинами, які зайняли б менше місця і бодай косметично «облагородили» торжище. Тепер «діалог» відбувається в суді, що, власне, вже само по собі набагато цивілізованіше від публічних актів непокори, до яких підприємці нахваляються вдатися як до останнього аргументу. До речі, в Полтаві він досить поширений: кілька місяців тому саме базарювальники перекривали рух на центральних магістралях міста. Періодично торговельники з центрального ринку пікетують і мерію. Тому, образно кажучи, хіба сліпий не бачить проблеми. З 1 липня автолавки не покидають своїх робочих місць — автостоянки. Реалізатори змінюють власників машин і навпаки. Люди там живуть і не збираються поступатися, доки не буде прийнято цивілізоване рішення. Бої містечкового значення тривають, тільки хто від цього виграє? І сьогодні, і завтра.