Медовими турботами нині живе чимало мешканців Нового Бугу, що на Миколаївщині. На одній з вуличок — напис на воротях: «Бджолозаготпункт». У глибині двору — чималенька пасіка. Господар Євген Мишенін серед місцевих бджолярів відома людина. Він — єднальна ланка між ТОВ «Миколаївмед» і земляками-бджолярами. Заготовляє віск, міняє його на вощину, ліки, інші потрібні пасічникам речі. А зайнявся пасікою зовсім несподівано для себе.
— Працював на цілині, потім — тут, у Новому Бузі, зварником. Настали тяжкі роки, підійшла пенсія. Як жити? А брат Віктор бджоли тримав. Подумав: хоч якась матеріальна підтримка, не собак же з котами вигулювати, як дехто... І — прикипів. Чому раніше не додумався? Правда, дружина Валентина Миколаївна свариться, каже, що мене від вуликів не відтягнеш, але допомагає.
Із заготпунктом спочатку сміх вийшов. Написали на воротях: «Обмінний пункт». То почали з валютою ходити!
— Довелося переписувати, — сміється Євген Михайлович. — А то ще з’являться з пістолетом відбирати долари.
У решті буває весело, й не дуже. Праця бджоляра впала у ціні, кожен переїзд стає десь у сотню гривень, а переїжджати доводиться тричі за сезон. І то ще не все... За останні роки сокира добре погуляла по акацієвих лісосмугах, в районі водосховища — самі пеньки... І коли на все це «накладається» економіка (з бідона меду — менш як 200 гривень), заняття пасічника видається не з привабливих.
І все ж бджолярство — це не так заробіток, як спосіб життя. Тільки у Новому Бузі понад п’ятдесят любителів. Є й такі, що тримають понад сто роїв!
