Нинішні філософи занепокоєні: комп’ютери роблять наш світ віртуальним, а міжлюдські контакти при цьому нагадують діалог двох поштових скриньок!
Але ось вам цілком сучасний сюжет, з комп’ютерами зовсім не пов’язаний. У Центрі сучасного мистецтва Києво-Могилянської академії представлено оригінальний проект під назвою «Запрошення до Австралії, або Музей однієї історії». Власне, ця «історія» народжена листуванням двох людей — українки Алевтини Кахідзе та австралійського художника Удо Кохлера. Обоє давно планують зустрітися в Австралії. Проте Алевтині відмовляють у візі. Вона не може довести, що збирається до Австралії не назавжди. Відповідні дозвільні органи не вважають достатніми причинами для повернення ні те, що в Алевтини є чоловік, ані те, що вона навчається в Академії мистецтв. А таку нематеріальну річ, як любов до своєї землі, звичайно, не можна вважати серйозною причиною для повернення додому!
Удо Кохлер назвав Алевтину голосом покоління. А сам голос покоління в розпачі — з однієї вільної країни не можна з’їздити до іншої. Хоч уже немає Радянського Союзу, людей все одно прив’язують до певного простору. В цьому сенсі історія нездійсненої поїздки Алевтини, мабуть, не випадковість. Але художники на те й художники, щоб перетворювати свої душевні бурі та шторми у певну гармонійно організовану цілісність. Виставка «Запрошення до Австралії» складається з листів Удо й Алевтини, особистих речей, сувенірів. Усе це дає змогу побачити живий досвід пережитої поразки, що додає гостроти обрисам проекту. Завжди прикро, коли не здійснюються мрії, особливо якщо це подорож до Раю. Спочатку малюєш собі казку, де поруч банальне уявлення про Австралію (кенгуру, коали, океан) і творча співпраця, нові враження. А потім усе це розвіюється, і, як пише Алевтина, «країна Австралія набуває вигляду вигаданого мною плаката, на який переношу штамп відмови у візі з мого паспорта».
