Сільські пожежні команди не спроможні виконувати свої професійні обов’язки. А в разі виникнення критичної ситуації, людям у глибинці сподіватися немає на що, бо викликаним з райцентру вогнеборцям, поки вони доберуться до місця пригоди, гасити вже буде нічого... Такі невтішні думки виникли під час спільного рейду журналістів та пожежників до Знам’янського району Кіровоградщини. Саме там за підсумками минулого року в кілька разів за кількістю пожеж та загиблих на них людей перевищено середньообласний показник.
Мошорине, до якого привезли журналістів, є своєрідним середнячком щодо організації пожежної охорони. Не кращим і не гіршим за інші. Останнє, правда, дуже здивувало присутніх. Бо єдине, що змогли продемонструвати сільські пожежники, — то автомобіль більш як двадцятирічного віку, місце котрому, судячи з його зовнішнього вигляду, хіба що на звалищі металобрухту. Хтось із колег навіть пожартував, обірвавши історичний екскурс голови райдержадміністрації Анатолія Сапіги: чи не в скіфському кургані, мовляв, було викопане це диво?
Та жарти жартами, а факти невтішні. Навіть поверхового огляду досить, аби зрозуміти, що цей транспортний засіб, хоч і називається пожежним автомобілем, насправді таким бути не може. Тому й відмінили останньої миті показове гасіння сільської хати. Не було впевненості, що пожежники до неї доїдуть. Ставши власністю сільських рад, пожежні команди фактично опинилися осторонь фінансування...
Сільський голова Олександр Буряков поскаржився, що пожежники вже шість років поспіль не отримують грошей. Торік половину боргу у зарплаті вдалося погасити зерном, але загальної картини це не міняє... Про придбання нового автомобіля не йдеться. Навіть цей ремонтувати немає за що. Лише днями, у розпал жнив, пощастило придбати трішки бензину...
— У зв’язку з реформами на селі нас змусили взяти на свій баланс усе: соціальну, комунальну сфери тощо, —каже сільський голова. — От тільки, де дістати грошей, ніхто не сказав. Раніше пожежні частини фінансувалися колгоспами, що перетворилися на ТОВ, СВК, фермерські господарства. У їх керівників не те що грошей — навіть бензину не випросиш. До того ж багато нових господарів — немісцеві. Мешкають у Києві чи ще десь. Їх навіть розшукати інколи неможливо. Раніше для «спонсорства» передбачалися стимули — приміром, звільнення від сплати податків на суму, витрачену на утримання пожежної частини. Нині в цьому питанні цілковита незрозумілість.
І ще один штрих до безрадісної картини. Сільська пожежна охорона Мошориного не має телефонного зв’язку. Команда може виїхати на місце події, лише коли хтось прибіжить і скаже про біду. А під час жнив достатньо десяти хвилин, щоб згоріло до ста гектарів пшениці...
Після побаченого вже ні в кого не виникало сумнівів: збереження врожаю й угідь цілком лягає на плечі сільгоспвиробників. Та чи легко їм впоратися з цим завданням? Із розмови з керівником СВК «Колос» Вікторією Куц з’ясувалося, що ні.
— Кіровоградщина традиційно змушена продавати зерно за демпінговими цінами, — зазначила вона. — Адже першими починають жнивувати Крим, Херсонська область. Вони ще можуть вигідно продати зерно. Поки черга дійде до нас, ціни значно падають. Скажімо, сьогодні за тонну зерна ніхто більш як триста гривень не пропонує. А цих грошей ледве вистачить на два вогнегасники.
Кіровоградська область.
