Укр | Рус
Повідомлення про виграш автомобіля - одна із злочинних схем аферистів Втеча та переслідування: у Рівному поліцейські затримали чоловіка, через дії якого травмувалося троє Прикарпаття: 3 паліїв викраденого автомобіля затримано Офіцерів бригад та підрозділів територіальної оборони навчають за стандартами НАТО До Дня Святого Миколая діти рівненських Героїв отримають грошову допомогу Розгляд справи Кернеса перенесли - захворів суддя У Резолюції Генасамблеї ООН є вимога до Москви вивести своі збройні сили з окупованого Криму і деокупації територій України, - Ірина Геращенко Україна наполягає на присутності моніторингової місії СММ в акваторії Азовського моря, - Ірина Геращенко Щоденне зведення Міноборони України щодо обстановки в районі проведення операції Об’єднаних сил Віримо, що саме любов до України та єдність допоможуть нам здобути перемогу у війні та мир - пластуни передали Президенту Вифлеємський вогонь миру Львівський кардіоцентр, Дрогобицька лікарня: є нові ангіографи У Знам’янському р-ні - ДТП: п’яний збив 4-річного і втік «Хмельницькелектротранс» потребує... кондукторів Миргород: є вже 3 амбулаторія сімейної медицини Хакера з Кривого Рогу покарають за вірус
Загрузка...
На головну
30.04.2015

Маємо перетворитися з радіаційних песимістів на поміркованих реалістів

Марина КРИВДА.

Щороку з наближенням сумної чорнобильської дати до зони відчуження їдуть нескінченні делегації, а в країні розгортається кампанія із вшанування ліквідаторів та всіх тих, хто постраждав унаслідок цієї катастрофи. Утім, усі намагаються говорити саме про наслідки Чорнобиля, про діяльність, яка ведеться в зоні відчуження, про новий саркофаг і дуже рідко хто ставить собі запитання: а коли ж закінчиться аварія, коли Чорнобильська зона може стати придатною для життя? Про це наш кореспондент вирішив поговорити з доктором фізико-математичних наук, професором, завідувачем відділу дозиметрії та радіаційної гігієни Національного наукового центру радіаційної медицини НАМН України, генеральним директором Науково-дослідного інституту радіаційного захисту, Іллею ЛІХТАРЬОВИМ (на знімку), який багато років присвятив вивченню цього питання.

У межах 10-кілометрової зони навколо Чорнобильської АЕС аварія не закінчиться вже ніколи, принаймні для найближчих поколінь, вважає науковець. Бо період напіврозпаду, приміром, того-таки плутонію дуже і дуже великий. Тож у зв’язку з цим треба, щоб держава зробила цю територію зоною певного довічного радіаційного ризику, що має бути закріплено в новому законі. Адже чинні нині законодавчі норми, наголошує учений, убивчо погані і для територій, і для людей, які там проживають.
— Насправді нинішня нормативна база з цього питання заснована на двох законах і одній концепції. Йдеться про закони про статус територій та про статус постраждалих. Свого часу ці документи відіграли неабияку позитивну роль, проте нині їхні норми, окрім того, що лягають непосильним тягарем на нашу економіку, ще й значною мірою призводять до посилення споживацької психології у людей.
Треба нагадати, що створювалися ці закони, коли був Радянський Союз, і, керуючись принципом, що з величезного союзного бюджету можна віджати значні кошти, їх і наприймали. До того ж багато хто з депутатів зробив на них фактично свою політичну кар’єру, водночас не замислюючись над наслідками для країни. Адже Радянського Союзу вже давно немає, а Україна зі своїм мізерним бюджетом, і нині ще й ослаблена війною з північним сусідом, просто не може ці закони виконувати, а люди періодично виходять на протести. Утім, ні урядовці, ні тим паче політики в передчутті нових виборів не поспішають зі скасуванням цих норм, хоча давно зрозуміло, що чимало положень на сьогодні втратило актуальність. От і виходить: закони нібито є, а їх виконання — це в же як вдасться.
Та як показують щорічна система загальнодозиметричної паспортизації, а також результати моніторингу населених пунктів, які зазнали радіоактивного ураження після катастрофи, що їх проводить, зокрема, й інститут під керівництвом Іллі Ліхтарьова, переважна більшість населених пунктів уже нічим не відрізняється від тих, які із самого початку не мали такого статусу. До слова, 2012 року таку паспортизацію за браком коштів скасували, а от система пільг, на забезпечення яких потрібно набагато більше фінансів, залишилася, каже науковець.
— Тоді зона була визначена правильно і евакуацію здійснили вчасно і правильно. Щоправда, половину людей спочатку повезли в Поліський район, де з радіацією було ще гірше. Утім, згодом це вдалося владнати. Проте нині, за результатами, наголошую, ретельних досліджень, уже понад 40 відсотків зони відчуження — чисті.
Чи доцільно повертати сюди людей? Думаю, що ні, адже за цей час повністю зруйновано наявну інфраструктуру. І оскільки її докорінно треба відбудовувати, то раціональніше буде зробити це в інших областях. Це, до того ж, позбавило б певного соціально-психологічного напруження. Та й вільних територій у нас не бракує, а отже,  немає сенсу заселяти чорнобильську зону.
Проте зробити ці землі екологічним заповідником ми просто зобов’язані, зазначив учений. Адже вже нині там рай для флори і фауни (людина ж бо не втручається!). У такому заповіднику могли б займатися наукою. Та й досвід сусідньої Білорусі переконує, що такий підхід — найраціональніший.
Для здійснення цих та інших планів наявні нині закони, переконаний Ілля Ліхтарьов, потребують цілковитої ревізії, а з деяких позицій маємо ухвалити нові.
Так, Закон «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» має бути переглянуто у бік скорочення таких територій. І знову-таки, не потрібно робити це циркулем, а лише на основі того моніторингу, який маємо по кожному населеному пункту. А він свідчить, що подекуди є села, розташовані зовсім близько до реактора, а рівень забруднення в них дуже низький. Багато залежить і від ґрунтів, на яких розташовані населені пункти. Так, на Рівненщині, де переважають кислі ґрунти із малим умістом цезійутримуючих мінералів, маємо великий коефіцієнт переходу радіоцезію по ланцюжку: пасовисько — корови — молоко. Варто наголосити, що це фактично села, де мешкають віруючі люди і в родинах яких зазвичай багато дітей. Діти, звісно, мають вживати молоко, а молоко там із радіонуклідами.
— Ось тут держава могла б втрутитися і подбати про наше молоде покоління. Приміром, запровадити випас худоби приватних господарств лише на окультурених пасовищах або завозити сюди більше молочної продукції централізовано, — каже професор.
У новому законі про 30-кілометрову зону відчуження учений пропонує чітко розділити цю територію, виходячи із досліджень науковців, і визначити, що можна залишити під заповідником, а де варто вести сільськогосподарське виробництво тощо. Для останнього було б непогано віддати такі землі великим корпораціям і надати їм податкові пільги.
Якщо говорити про Закон «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», то, на думку вченого, його потрібно докорінно міняти. Коли навіть обійти фінансовий бік проблеми, то існують інші. Так, справді, аварія завдала шкоди, але наслідки законів, які визначають величезні компенсації, створили в людей синдром жертв, з одного боку, а з другого — синдром утриманства. І з цим треба щось робити. Так, постчорнобильські ризики справді є, але ми маємо навчитися управляти ними. Адже в нас заведено так: хтось захворів — одразу пов’язуємо це з так званою радіацією. Хоча дослідження свідчать, що є певне збільшення захворюваності на рак щитовидної залози, але саме в тих, хто був дитиною чи підлітком під час аварії. У ліквідаторів зріс відсоток захворюваності на катаракту. Якщо ж говорити загалом про онкохвороби всіх категорій громадян, то їх відсоток збільшується скрізь, і не лише в Україні, а причин для збільшення дуже багато.
— Ми радіаційні песимісти і замість того, щоб вести більш-менш здоровий спосіб життя — займатися спортом, правильно харчуватися, вміти відпочивати, — все звалюємо на Чорнобиль, — каже І. Ліхтарьов. При цьому принагідно варто зазначити, що енергетика на вугіллі завдає набагато більше шкоди, ніж атомна.
Що стосується 10-кілометрової зони, то Ілля Ліхтарьов ще раз наголосив, що відкриття її для загального використання неможливе, але тут можуть функціонувати виробництва, пов’язані з атомною енергетикою, зокрема сховища відпрацьованого ядерного палива тощо.
Звісно, всі ці підходи потребують широкого роз’яснення суспільству і роботи з людьми, але зволікати більше нікуди. Так ми просто розвалимо економіку і не зможемо здолати синдром жертв Чорнобиля, наполягає Ілля Ліхтарьов. І сподівається, що наше вище керівництво таки зможе ухвалити виважене, але єдино правильне рішення, коли повернення деяких із цих земель для життя буде для населення радіаційно безпечним, економічно не збитковим, психологічно прийнятним і водночас соціально перспективним та політично виваженим.
 

Всі статті рубрики На головну