Рідні з села Камінне Івано-Франківської області дізналися про перебування Дмитра Триноги (на знімку) в зоні АТО лише з інформаційних повідомлень про указ Президента України, в якому йшлося про нагородження їхнього сина орденом «За мужність» ІІІ ступеня за особисту мужність і героїзм, виявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.

 

 

...20 січня танкова рота, подолавши 80 кілометрів, під вечір таємно зайняла рубіж за Авдіївкою навпроти Спартака. Оскільки намічалося виведення «кіборгів» з аеропорту, невеликий підрозділ з 10 танків мав відволікти ворогів несподіваним ударом на автомагістралі, що веде до Донецька. Час виконання наказу настав 22 січня, після 12.00.
— Ми першими виїхали на міст (через об’їзну дорогу. — Авт.), — каже Дмитро Тринога. — Наш танк швидко протаранив на виїзді з нього перешкоду з розбитої техніки. За 200 метрів був блокпост сепаратистів з технікою. Після наших пострілів від нього навряд чи щось залишилося, техніка палала.
Однак після 50 метрів руху екіпаж вирішив зупинити танк, оскільки запідозрив, що підступ до блокпоста заміновано. Через те, що ворог активізував вогонь по танках з інших напрямків, було вирішено відступити на попередню позицію.
Під час руху назад у «Булат», де був навідником Дмитро, влучив ворожий снаряд.
— Ми не відчули пострілу, — згадує танкіст. — Але він був потужний. Ми усі знепритомніли. Танк однією гусеницею пробив мостову загорожу і завис у такому положенні над дорогою. Ще мить — і ми б упали на іншу автомагістраль. Я отямився першим і ще встиг зробити з гармати два постріли. Та далі механізм подачі снарядів заклинило. Контужені хлопці не обзивалися. Тому я викликав через радіозв’язок підмогу, щоб їх визволили. Через кілька хвилин підбіг офіцер Роман Губар. Знайшли ключі, щоб відкрити командирський люк. Та у цей час я помітив, що з правого боку наближаються три російські танки з десантом. Я сказав Роману сховатися за танк, бо росіяни вийшли з машини і вирішили або знищити нас, або взяти у полон. Вони наблизилися до танка на 100 метрів. Усі бойовики мали однакову форму російського зразка. На наше щастя, у ворожих танках скінчилися боєприпаси, бо ми височіли перед ними мов на долоні, але їм нічим було стріляти. Я дістав автомат і з башти кількома чергами зупинив нападників. Одного поранив у ногу. Ще один упав. Позиція у мене для стрільби була вигідна: танк стояв угорі. А вони — внизу. Спочатку я отримав поранення у праву руку. А потім вони поцілили по танку гранатою, осколок від якої порвав ліву долоню.
Бачачи безперспективність наступу, збільшення втрат, росіяни вирішили не ризикувати і відступили. Навідник Дмитро Тринога та офіцер Роман Губар доправили до своїх контужених командира танка Костянтина Балтагу та водія-механіка Володимра Суханіна. Останні після госпіталю вже знову в зоні АТО. До речі, танкістам через декілька днів вдалося евакуювати пошкоджений «Булат». Нині він «у роботі». А ось Дмитру Івановичу у Вінницькому військовому госпіталі вже зробили дві операції. Незабаром на його чекає третя (поки що не відновлено роботу лівої руки).
Солдат-навідник хоче якомога швидше одужати, щоб бути серед своїх друзів-однополчан. Щодня з ними спілкується по телефону.
— Розумієте, це вже як друга сім’я, — каже Дмитро.
Та найбільше він мріє про мир, спокійне життя з дружиною Наталією та власне житло, якого, на жаль, поки що не має.
Гончарівськ 
Чернігівської області.

Довідково

Дмитро Тринога народився 11 квітня 1976 року в селі Камінне Надвірнянського району Івано-Франківської області. Мешкає в Івано-Франківську. Не має дітей. Призваний у 1-шу окрему танкову бригаду (зараз в АТО, а база розташована в Гончарівську). Ми зустрілися з навідником, коли він приїхав отримувати довідку для чергової операції.


Фото автора.