Визволення селища Цумань — один із яскравих епізодів блискучо проведеної в січні-лютому 1944 року Рівненсько-Луцької наступальної операції.
Містечко було добре укріпленим. У ньому засіло понад 800 зрадників-власовців, які часто вели бої з партизанами, та кілька сотень фашистів. Навколо Цумані було збудовано 16 дзотів, кожен з яких мав кулемет.
З північно-західного напрямку в бій за Цумань вступив 46-й полк під командуванням П. Л. Копиловського. На позицію із запізненням прибув 141-й мінометно-артилерійський полк. Коли нарешті підійшла артилерія, вдалося знищити один дзот.
Тим часом 48-й кавполк, обійшовши Цумань з південно-західного боку, рушив визволяти селище Олику, а 50-й козачо-оренбурзький кавполк (командир полковник Воробйов) у складі двох ескадронів: 3-го, яким командував ст. лейтенант Дмитро Васильєв, та 4-го — командир ст. лейтенант Щоголєв, пішли в обхід Цумані.
31 січня, щойно почало світати, бій розгорівся з новою силою. Особливо дошкуляв німецький снайпер. Власовці, які засіли за мурованою огорожею костелу, хотіли заманити червоноармійців у пастку.
У другій половині дня над Цуманню з’явилися ворожі літаки.
Відважно бився з ворогом 3-й ескадрон під командуванням Дмитра Васильєва. Підрозділ п’ять разів ходив в атаку. Поранений у передпліччя командир не залишив поля бою, надихаючи бійців на героїчні вчинки. Було відбито 18 атак ворога, знищено понад 400 фашистських солдатів і офіцерів, спалено п’ять автомашин з боєприпасами, розбито чотири дзоти.
— В ескадроні залишилося усього 33 бійці, — пригадував ст. лейтенант Л. І. Писарєв, який прийняв командування підрозділом після смерті Васильєва. До речі, за подвиг, здійснений у боях за Цумань, 25 серпня 1944 року Дмитру Павловичу Васильєву було присвоєно (посмертно) звання Героя Радянського Союзу.
У ніч з 31 січня на 1 лютого облогу селища було знято. Полки рушили на Дубно, Млинів.
— Мені було наказано з двома гарматами та 30 бійцями періодично вести вогонь по фашистах, примушуючи їх думати, що вони нібито перебувають в оточенні, — пригадував ст. лейтенант Костянтин Білоусов, який командував батареєю, що входила в склад 46-го полку. — Через 3—4 години ми залишили позицію і пішли наздоганяти свій полк, який рухався в напрямку Дубного. Коли ми відійшли від Цумані 5—6 кілометрів, побачили на полі під лісом вишикуваних в шеренги 300 власівців зі зброєю в руках на чолі з їхніми командирами: капітаном-кіннотником Григор’євим і капітаном-льотчиком Сафоновим. Власовці нас помітили, коли ми виходили з лісу. Хвилини були напружені. Обидва капітани і ще кілька власовців, піднявши вгору білий прапор, рушили до нас. Я як старший групи вирішив приєднати власовців до своєї батареї. Командир дивізії генерал-майор П. І. Зубов, який прибув у полк, дозволив власовцям змити свою провину перед Батьківшиною кров’ю. Мене призначили командиром штрафної роти, яка завжди була на найнебезпечніших ділянках фронту.
1 лютого, вранці, в Цумань знову ввійшли фашистські війська. Вони палили будинки, вбивали людей. Знищили і хату Сергія Януля, в якій лежало сім поранених кіннотників. Лише одному з них вдалося врятуватися. Його виніс з вогню син господаря Василь. Цим щасливчиком був Михайло Іванович Куликов з Горьківської області.
2 лютого Цумань остаточно була визволена від гітлерівців. У боях за населений пункт загинуло 69 воїнів. Вони поховані на братському кладовищі селища. Герою Радянського Союзу Дмитру Павловичу Васильєву 8 липня 1978 року в центрі Цумані встановлено пам’ятник. Одна із вулиць селища носить його ім’я. Багато для збереження історичної пам’яті про подвиг воїнів-визволителів зробив нині, на жаль, уже покійний місцевий краєзнавець Данило Данилович Гламазда.
Волинська область.
Пам’ятник Герою Радянського Союзу Дмитру Васильєву в Цумані.
Фото надане Цуманською селищною радою.
