Лілія Гриневич: «Криза вимагає запровадження нових, прозорих і чесних, механізмів фінансування науки»

10 листопада 2015 1806

Сьогодні — Всесвітній день науки

Сьогодні, у Всесвітній день науки, Верховна Рада може ухвалити в першому читанні новий закон «Про наукову і науково-технічну діяльність». Цей документ — результат компромісу. Його бурхливо обговорювали на багатьох засіданнях профільного парламентського комітету, що став дискусійним майданчиком для науковців, законодавців, чиновників, представників громадських організацій. «За основу ми взяли текст законопроекту, внесеного урядом, — розповідає голова Комітету з питань науки і освіти Лілія Гриневич. — Для його доопрацювання створили робочу групу, до якої запросили й авторів трьох альтернативних законопроектів. В остаточній версії нам вдалося узгодити і врахувати пропозиції всіх зацікавлених сторін». Про те, які новації передбачає документ та які проблеми розв’язує, Лілія Гриневич розповіла в інтерв’ю «Голосу України».

— У законопроекті закладено збільшення фінансування науки до трьох відсотків ВВП, щоправда, у дуже далекій перспективі. Яка ситуація нині?
— Зауважу, що в більшості країн наука значною мірою фінансується не тільки державою, а й приватним бізнесом, а також різними міжнародними організаціями. Три відсотки — це міжнародно визнаний показник фінансування з різних джерел, визначений Лісабонською стратегією Європейського Союзу. З об’єктивних причин ані сьогодні, ані завтра ми не зможемо забезпечити ці три відсотки. Тому в новому законі про наукову і науково-технічну діяльність збережено ті самі орієнтири, які є у чинному, — фінансування з державної скарбниці в обсязі 1,7 % ВВП. Хоча й ця норма ніколи не виконувалася... У 2014 році в державному бюджеті було закладено 0,24 % ВВП. Таке мізерне фінансування ставить під загрозу збереження наукових шкіл в Україні, адже відомо, що для самовідтворення цієї галузі необхідно щонайменше 0,9 відсотка ВВП.
На жаль, наші більш ніж скромні ресурси ще й використовуються неефективно. Тому нова редакція закону про наукову і науково-технічну діяльність має запропонувати досконаліші механізми фінансування української науки. Частину від визначеного 1,7 відсотка ВВП за рішенням Національної ради з питань розвитку науки і технологій спрямовуватимуть на конкурсне фінансування наукових проектів через Національний фонд досліджень. При цьому в документі чітко визначено: збільшення об’єму грантового фінансування не може відбуватися за рахунок зменшення базового фінансування наукових установ, наукових організацій та наукових досліджень у вишах. Фонд проводитиме відкритий конкурсний відбір проектів, що фінансуватимуться за рахунок такої грантової підтримки, з обов’язковим проведенням незалежної та об’єктивної наукової і науково-технічної експертизи, із залученням іноземних експертів. Кошти мають розподілятися чесно і прозоро.
— Розвиток науки потребує її кадрового оновлення, а наш середньостатистичний вчений вже давно розміняв шостий десяток. Хто прийде йому на зміну, якщо ставка молодого науковця менша, ніж у продавця в супермаркеті?
— Сьогодні в Україні у віці до 40 років — 36,8 відсотка дослідників. У робочій групі, яка доопрацьовувала законопроект, були представники Ради молодих учених, інші зацікавлені сторони та «групи впливу», тож питання сприяння молодим науковцям і соціального захисту вчених взагалі хвилювало всіх. На жаль, у законопроекті Кабміну, який пройшов чистилище Мінфіну, Мін’юсту та інших відомств, ці питання були приведені до того стану, який ми сьогодні маємо: пенсійне забезпечення скорочене з 80 до 60 відсотків від зарплати, пільги для молодих вчених скасовані, зокрема, можливість узяти кредит на житло. Ми ухвалили рішення повернутися до того рівня соціального забезпечення, який був гарантований чинним законом про наукову і науково-технічну діяльність. Щодо зарплат записали таке: держава гарантує встановлення ставок (окладів) науковим працівникам державних наукових установ виходячи з розрахунку посадового окладу молодшого наукового співробітника на рівні не нижче подвійної середньої заробітної плати у промисловості. Якщо під час обговорення в сесійній залі щодо цього «соцпакета» виникнуть застереження, ми зможемо в перехідних положеннях записати, що ці норми почнуть виконуватися поступово, через 2—3 роки. Але якщо вони залишаться в законі, ми зможемо вимагати від уряду, щоб він вишукував у бюджеті кошти хоча б на якусь частину від передбаченого. Хочу звернути увагу на те, що окрім державної підтримки, науковці можуть розраховувати на отримання грантів від міжнародних організацій. Але для цього треба проводити ґрунтовну роботу. Нагадаю, Україна на правах асоційованого члена приєдналася до рамкової програми ЄС із досліджень та інновацій «Горизонт-2020» із фондом у 80 млрд. євро.
— Тим часом ми так і не отримали статусу асоційованого члена ЦЕРН (Європейської організації з ядерних досліджень), хоча відповідну угоду Верховна Рада ратифікувала рік тому і сплата членського внеску до цієї організації начебто була передбачена в державному бюджеті...
— Гадаю, така ситуація склалася саме через складний фінансовий стан країни. Якщо під час підписання угоди щодо «Горизонту-2020» нам зробили величезну знижку — Україна має сплатити лише 5 відсотків порівняно з тим, що сплачують інші країни — асоційовані члени, то з ЦЕРН ситуація інша. Наші вчені вже давно працюють у ЦЕРН. Усі офіційні процедури стосовно приєднання України до ЦЕРН завершено, але нотифікація угоди не відбулась у зв’язку з неможливістю заплатити внесок за четвертий квартал. Проте уряд дійшов згоди з керівництвом ЦЕРН про відтермінування процедури нотифікації угоди до жовтня 2016 р. Є багато проблем із фінансуванням міжнародних проектів, зокрема адміністративні труднощі, які вдасться вирішити з прийняттям нового закону, оскільки будуть прозорі процедури узгодження і конкретний орган, який за це відповідає.
— Яка доля чекатиме на Національну академію наук — реформа чи збереження статус-кво?
— Це було одне з найбільш дискусійних питань. Законопроект передбачає демократизацію життя академії, ротацію керівників, обмеження їхніх каденції, а крім того, зміщення центру ухвалення рішень загальнодержавного рівня в бік Національної ради з питань розвитку науки і технологій (до цього часу базові рішення у сфері науки приймалися виключно Національною академією наук). Ми закладаємо можливість розвивати дослідницьку діяльність і в університетах, і в галузевих академіях, і в змішаних командах, які утворюватимуться академічними інститутами і університетами. Експертам, котрі пропонували радикальний варіант — аж до повного злиття інститутів академії з університетами, ми пояснили, що такі кроки матимуть сумнівну користь у плані розвитку науки, зате можуть супроводжуватися новою хвилею рейдерських захоплень земель і приміщень академії. Сьогодні НАНУ — це велика самоврядна структура, яка налічує понад 170 інститутів, з майном і земельними ділянками, зі своїми науковими традиціями і досягненнями, які не можна зневажати.
НАНУ створена у 1918 році указом гетьмана Скоропадського. Вона збереже свою самоврядність і провідну роль у сфері науки в Україні. Водночас законопроект покладе початок реформуванню академії. Їй як самоврядній інституції потрібно насамперед самій зрозуміти, куди рухатись і як змінюватись. Між іншим, до цього спонукатиме і перенесення акценту на грантове фінансування.
— Урядовий законопроект передбачав можливість позбавлення статусу дійсного члена, членкора та іноземного члена академії наук через порушення певних етичних норм. Ці новели збереглися?
— Так. Але підстави і порядок позбавлення визначатимуться не в законі, а у статуті НАНУ. На що ми не пішли і, власне, на що не погоджувалася й сама академія, то це на позбавлення академіків довічних виплат. Звичайно, тут є дискусійні позиції, є групи, яким це не подобається, але загалом ми досягли певного консенсусу.
— Закон передбачає обов’язкову атестацію державних і навіть напівдержавних наукових установ. Хто і за якими критеріями її здійснюватиме і чи залежатиме від цього державне фінансування таких установ?
— Залежатиме. Атестація потрібна для того, щоб зрозуміти, чому цій науковій установі ми надаємо державне фінансування і в якому саме обсязі. Чи є в неї наукова продукція у вигляді публікацій у міжнародних наукових журналах, наукових результатів, які можуть бути впроваджені, а також люди, які підвищили свою кваліфікацію і захистили дисертації. Атестацію здійснюватиме центральний уповноважений орган у сфері освіти і науки. Але спочатку Національна рада з питань розвитку науки і технологій (неофіційно ми її називаємо «науковим парламентом») випише критерії і процедуру.
Нацрада складатиметься з наукового і адміністративного комітетів. До першого входитимуть провідні науковці з бездоганною репутацією, «совість науки», а до другого — чиновники і взагалі люди, які приймають рішення, — для того, щоб рекомендації ради впроваджувались у життя. Нині містка між наукою і владою немає, бракує інституційного майданчика, де виконавча влада була б змушена вислуховувати вчених і реагувати. Сьогодні чиновники не зважають на їхні рекомендації, а часто-густо і не знають про них. Наука існує ніби в паралельному світі, і це треба змінити. Не випадково в новому законопроекті визначено, що нацраду має очолити Прем’єр-міністр.
— Чи стане 2016-й роком реформування нашої науки? Чи це буде черговий перехідний період, який нічим особливим не запам’ятається, — хіба що механічним скороченням видатків?
— Зокрема, він має стати роком інтенсифікації досліджень у наших університетах, адже міжнародний рейтинг вищих навчальних закладів значною мірою залежить від рівня їхніх наукових шкіл. Бажане фінансування науці ми швидко забезпечити не зможемо. Нинішня реальність — економічна криза, триває російська агресія. Треба зважити на те, що країну взагалі чекає скорочення бюджетних видатків у зв’язку із податковою реформою. Тому важливо запровадити нові, прозорі й чесні, механізми фінансування. Нам потрібно створити нацраду як орган із дієвими механізмами впливу, делегувати туди авторитетних і незаплямованих людей, які не дозволять зловживати тими коштами, які є. Наступний 2016-й має стати роком навчання для наших вчених щодо того, як здобувати міжнародні гранти під свої проекти, як об’єднуватися і входити в міжнародні наукові мережі. Усе це є запорукою успіху і просування України до Європейського дослідницького простору. Для нас важливо, щоб українські вчені мали змогу заявити про себе на міжнародному рівні, не залишаючи рідну країну.