По каналу «2+2» іде цикл програм «Донбас. Страшне завтра». Але в них не лише прогнозують, яким буде завтра сплюндрованого регіону. В одній розповіли і про його не менш страшне «учора».


Як відомо, весь Донбас зритий ходами шахт на різній глибині. Є покинуті вироблені штольні навіть під самим центром Донецька. А де є такі штольні, неминуче, рано чи пізно, чекай провалу.


Одна з таких трагедій сталася на початку 80-х років ХХ сторіччя. Одномоментно під землю пішла ціла дев’ятиповерхівка.


Обком партії про НП негайно повідомив у Київ. Тодішній перший секретар ЦК КПУ В. Щербицький наказав негайно розпочинати операцію, щоб по можливості врятувати всіх, кого ще можна, адже йшлося про життя сотень людей, серед яких багато дітей. З Києва на допомогу донецьким негайно вилетіла літаком група рятувальників.


Та, як відомо, жили ми тоді ще в СРСР, отож обком проінформував і Москву. На той час залишалися лічені місяці до миті, коли «ласковый Миша» мав запалити вогонь відкриття Олімпіади-80. Ця трагедія в Донецьку ніяк не вписувалася в показушно-помпезний сценарій підготовки до початку по-візантійськи розкішної Олімпіади. В СРСР не лише «не було сексу». В СРСР не могло статися і техногенних трагедій-катастроф. Наказ Москви був чітким і жорстоким: місце провалу негайно залити бетоном, рятувальну операцію не проводити.


Обком узяв під козирок і виконав неймовірний за своєю жорстокістю наказ. Дев’ятиповерхівку разом із людьми (а більшість жителів, небезпідставно вважали рятувальники, були ще живі) забетонували, безжально вбивши чоловіків, жінок і дітей.


Мешканці нинішнього Донецька не можуть не знати про той звірячий наказ Москви. Не можуть не знати, що по вулицях міста досі ходять ті, хто заливав бетоном ще живих дітей. Отож я запитую себе: ну що вони за люди, ці донбасянці? На що вони розраховували, коли в п’яному угарі ревли: «Путін, пріді!» і «Рассія! Рассія!»? Невже вони не усвідомлювали, що нічого, окрім руїн, горя та смерті, «Рассія» їм не принесе?

Підгайці.