ПРЕЗИДЕНТУ УКРАЇНИ п. ПОРОШЕНКУ П. О., Прем’єр-міністру України п. ЯЦЕНЮКУ А. П., Голові Верховної Ради України п. ГРОЙСМАНУ В. Б.

 

Воєнна агресія з боку Росії — це найсерйозніший виклик для України в новітній історії. Йдеться не лише про те, якою буде держава, на кін поставлене питання самого існування нації. Одним із головних чинників нищення нашого суверенітету є масштабна, системна інформаційно-смислова війна, яку проводить агресор. Проте якщо за рік нація спромоглася сформувати кістяк нової української армії, яка нині гідно протистоїть агресору, то в інформаційній сфері задавнені існуючі проблеми лише поглибилися. У цьому зв’язку учасники круглого столу, присвяченого інформаційній безпеці України, вважають за потрібне звернути Вашу увагу на таке:


В Україні фактично відсутня цілісна системна інформаційна політика. Національна рада з питань телебачення та радіомовлення України, Міністерство інформації України, Держкомтелерадіо, Концерн РРТ, Укрпошта, Національна комісія у сфері регулювання зв’язку та інформатизації не мають єдиної узгодженої стратегії розвитку інформаційної галузі, плану консолідованих дій та спільного бачення засобів реагування на серйозні загрози й виклики.


Під тиском заангажованого вузького кола «медіаспільноти» та внаслідок сумнівних домовленостей Верховна Рада України ухвалила цього року Закон «Про суспільне телебачення та радіомовлення України», який, на наш погляд, обеззброює державу в умовах відкритої зовнішньої агресії Росії саме в інформаційній сфері, об’єктивно послабивши інформаційний суверенітет України:


— після руйнування іномовлення Національної радіокомпанії України — єдиної державної установи, що працювала в міжнародному інформаційному просторі, невідомо на базі чого і як країна збирається формувати і здійснювати свою інформаційну політику в світі. Сьогоднішні мультимедійні проекти, з якими держава прагне вийти на міжнародну арену — це класична модель етнічного мовлення для українців зарубіжжя, а не іномовлення як державної інституції пропагандистського характеру;


— за правильними постулатами просування до європейського дому через впровадження суспільного мовлення «творці» нового масмедіа фактично нищать систему державного інформаційного забезпечення на особливий період — в умовах запровадження «воєнного стану», техногенних аварій, природних катаклізмів;


— керуючись, імовірно, небезкорисливими мотивами концентрації усього державного інформаційного ресурсу, ідеологи суспільного мовлення вибудували вигідну для себе модель господарювання та управління у формі однієї юридичної особи. Це передбачає стягування до своєрідного «колгоспу» всіх державних національних та регіональних мовників, що абсолютно не відповідає європейським традиціям. Як наслідок, припиняє своє існування як соціальний інститут, зокрема, Національна радіокомпанія України — безперечно, найпотужніший та найавторитетніший мовник в історії незалежної української держави, який за особливі заслуги перед українським народом має статус національного закладу. Відтак, на наш погляд, нищення НРКУ — це антизаконно і навіть більше;


— під вивіскою суспільного мовлення як гаранта реалізації прав громадян на отримання універсальної інформації з урахуванням регіональних, релігійних, національно-етнічних особливостей вибудовується жорстка, централізована модель управління, що ліквідовує самобутніх регіональних мовників як самостійні, самодостатні інституції та ставить під сумнів саму ідею громадського мовлення.


Під фальшивим прикриттям гасла вільного доступу до інформації та облудною фразеологією про міфічну шкідливість пропаганди — в національному інформаційному просторі сформувалися як домінуючі небезпечні інформаційні символи. Вони утверджують у суспільній свідомості тотальний негативізм, апатію, страх та маргіналізують аудиторію, виводячи громадян за межі активних соціальних процесів.


В епоху новітніх інформаційних технологій Україна демонструє зразки печерної технічної відсталості в системі масово-комунікаційних зв’язків. Ніхто досі так і не спромігся заглушити аналогових сигналів радіотелевізійних передавачів, що безперешкодно працюють на територіях так званих луганської і донецької республік та ведуть антиукраїнську пропаганду. Замовчується питання про перехід національного радіомовлення на цифрові стандарти.


Виходячи з означених проблем та статті 17 Конституції України, яка говорить про те, що гарантування інформаційної безпеки є найважливішою функцією держави, просимо Вас вжити відповідних заходів, які, зокрема, передбачали б:


— запровадження абсолютно іншої моделі державного управління інформаційною сферою, яка врахує безпекову складову та розробку національної комплексної програми гуманітарного розвитку, в якій інформаційній сфері відводилася б визначальна роль як засобу формування світоглядних позицій та збереження традиційних моральних імперативів і художньо-естетичних ідеалів;


— необхідність внесення кардинальних змін до Закону «Про суспільне телебачення та радіомовлення України», виходячи з практики міжнародного досвіду, та керуючись суспільними, а не політико-комерційними інтересами, із гарантуванням професійних та соціальних прав журналістів. Це передбачає збереження Національної радіокомпанії України як окремої реорганізованої інституції в системі суспільного мовлення з особливим статусом національної установи, урахування традицій розвитку національного радіомовлення та телебачення, кінотелевиробництва, історичних особливостей регіонів, що, своєю чергою, вимагає скасування нормативних актів Кабінету Міністрів України щодо створення суспільного мовлення як таких, що не відповідають чинному законодавству та суперечать Конституції України;


— залучення авторитетних, професійних та патріотичних кадрів до інформаційної сфери, віддалених і від олігархічних кланів, і від корпоративно-політичних груп.

 

Учасники постійно діючого форуму всеукраїнського об’єднання «Просвіта», листопад 2015 р.
Левко Лук’яненко, Герой України; 
Павло Мовчан, письменник, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка, 
голова всеукраїнського об’єднання «Просвіта»; 
Михайло Слабошпицький, письменник, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка; 
Олег Бійма, кінорежисер, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка; 
Любов Голота, письменниця, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка; 
Леонід Мужук, кінорежисер, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка;
Віталій Дончик, академік, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка; 
Олександр Скипальський, генерал-лейтенант, голова Спілки офіцерів України;
Іван Заєць, координатор Руху «За Україну в НАТО»;
Олесь Доній, голова Руху «За українську мову»;
Володимир Василенко, Надзвичайний і Повноважний Посол України, доктор юридичних наук, професор;
Михайло Сидоржевський, голова Національної спілки письменників України;
Володимир Різун, заслужений працівник освіти, професор, доктор філологічних наук; 
Олександр Пономарів, академік; 
Іван Ющук, професор;
Павло Вольвач, письменник; 
Дмитро Ломачук, кінорежисер; 
Кирило Стеценко, композитор, скрипаль, голова Київської міської «Просвіти»;
Борис Гуменюк, письменник, військовий, учасник АТО;
Юрій Бондар, заслужений працівник культури України;
Віктор Набруско, секретар Національної спілки журналістів України; 
Михайло Сорока, секретар Національної спілки журналістів України; 
Віктор Чамара, секретар Національної спілки журналістів України; 
Віктор Шпак, секретар Національної спілки журналістів України.