В еру популізму важко знайти управлінця негаласливого і дієвого. А от мешканці міста Коломия Івано-Франківської області вважають, що їм пощастило: міський голова Ігор Слюзар (на знімку) не женеться за піаром, про ефективність його роботи свідчать справи, а про ставлення до людей готовність у вирішальний час узяти на себе відповідальність за кожного коломиянина.

Випробування Майданом

Його кращі риси виявилися, зокрема, під час Революції Гідності. Коли інші міські голови розривались від сумнівів, вгодити чинній владі чи підтримати народ, Ігор Слюзар скликав перше віче, зорганізував громаду і забезпечив протестуючих усім необхідним. Недарма київський письменник Олександр Аронець жартував: мовляв, на Майдані, куди не підеш, — усюди Коломия.
«І в Коломиї місцеве наметове містечко три рази палили, — згадував пізніше Ігор Слюзар. — А ми відновлювали і збирали ще більше громадян. За першим покликом «Всі на майдан!» на площу сходились сотні й тисячі містян, ратуша перетворилася на координаційний центр. Так було від першого до останнього дня». А для учасників тодішніх столичних подій — коломиян — було неочікуваним, коли після першого розгону Майдану беркутівцями міський голова особисто зателефонував удосвіта: «Як ви там? Усі живі-здорові? Вночі виїздимо до вас з медикаментами, продуктами і підкріпленням».
Чи варто говорити, що за таку позицію режимні чиновники намагались усіляко зв’язати руки очільнику Коломиї: посипались дзвінки з прокуратури і СБУ, погрози, пропозиції...
— Та Ігор Слюзар на все це уваги не звертав, — розповідає на той час секретар міськради Богдан Колодніцький. — Коли тисячі коломиян стояли на граніті, міський голова залишав дружину та трьох маленьких дітей і їхав на Хрещатик. За іронією ця революція об’єднала весь міський депутатський корпус. Відтак ті, хто часто не могли домовитись у сесійній залі, оголосили безстрокову сесію прямо на головній революційній сцені країни і були солідарними до самого кінця.

Перші ініціативи

Львів’янин за походженням, завжди тактовний і небагатослівний, Ігор Слюзар не звик до легких перемог. Його батьки були простими робітниками, великих статків ніколи не було. Тому в доросле життя він ішов добре знаючи, що може покладатися тільки на власні сили. Після закінчення Львівської політехніки приїхав за направленням на завод «Коломиясільмаш». Із звичайного інженера виріс до керівника одного з цехів.
— Хоча й народився я у Львові, — каже Ігор Богданович, — але коли вперше приїхав до Коломиї — закохався у це місто. Таке все рідне було, наче зменшена копія міста Лева, і будинки з неповторною архітектурою, і вулиці вимощені бруківкою, і люди дуже привітні.
Своїх патріотичних настроїв Ігор Слюзар ніколи не приховував, хоча й політикою особливо не цікавився. В кризу 90-х вирішив почати власну справу. Ризиковано, складно, але для нього, як потім сам зізнається, «це було краще, ніж спостерігати, як гине завод і голодують робітники, а ти у цій системі нічого вдіяти не можеш».
Як це часто буває, після перших успіхів, чоловіки часто хочуть зробити щось глобальніше. Мабуть, усім пам’ятаються холодні зими 90-х: в школах діти писали в рукавицях і стелили на парти вовняні шалики, а вдома ставили шамотну цеглину на газову плиту, щоб хоч трохи зігрітися. Коли терпець урвався, Ігор Слюзар взяв слово на громадських слуханнях і звернувся до депутатів із пропозицією ліквідувати ледь жевріючі котельні, щоб люди змогли встановити автономне опалення і платили за реальне тепло. Так і вчинили. Відтоді в коломийських родинах опалювальний сезон починається рівно тоді, коли хочуть самі мешканці.

Висока довіра містян

У 2010 році коломияни обрали Ігоря Слюзара головою міста. Звиклий підходити до справ капітально, він скрупульозно вивчав систему управління, законодавство, досліджував міське господарювання і проблеми Коломиї. Знадобились навички і організатора, і діловода, і бізнесмена, а передусім  — інженера. Почав зі, здавалось би, непопулярних справ. Простіше ж постійно латати старе, аніж вдарити лихом об землю і замінити гнилі трубопроводи. Або ж кинути основну частку бюджету на будівництво міських доріг, бо останні капремонти вони мали ще за УРСР. Мине небагато часу, як мікрорайони і парки міста прикрасять новітні дитячі майданчики й ігрові комплекси, з’являться міжбудинкові заїзди, відремонтують більшу частину аварійного дахового покриття, утеплять підвали багатоповерхівок, приведуть до ладу садочки та школи. Вдасться реконструювати бульвар Лесі Українки — один із наймальовничіших районів Коломиї. В цьому нема нічого неймовірного, бо це входить до обов’язків міського голови, вважає Ігор Слюзар. Так то воно так, але ж треба врахувати той факт, що в роки правління регіоналів у західноукраїнські міста постійно «не доходили» кошти з казни, працювати доводилось в умовах сталого бюджетного дефіциту. Сьогодні Коломия — одне з небагатьох міст, де з кранів тече питна вода. Завдяки ініціативі міського голови місто отримало кредит від Світового банку, і тепер вона очищається новітніми системами, не містить важких металів і не тхне хлором. А ще вперше за роки незалежності Коломия вийшла з боргової ями.
Готовність розвиватися в європейському векторі Коломия та її міськрада доводять також іншими справами: тут уже впроваджується освітня реформа, міським школам надано небачені досі повноваження. Тепер вони фінансуються напряму з держказни як окремі установи, управління господарськими, фінансовими і навчальними справами перейняли на себе директори закладів. Тобто загальноосвітні навчальні заклади стали головними розпорядниками бюджетних коштів, а їх керівники разом із колективами — відповідно господарями у школах. Економічні розрахунки виявилися кращими, ніж ми очікували, тому вже з 2016 року, за аналогією хочемо реформувати дошкільні навчальні заклади, зазначає міський голова.

Тривоги, турботи, плани

Попри те, що від Донбасу Коломию відділяють понад 1 000 км, прикарпатське місто живе тривогами за долю цього східного українського краю. У перший рік війни Ігор Слюзар відвідував земляків на лінії фронту — в Амвросіївці. Разом із колишнім очільником Івано-Франківська Віктором Анушкевичусом вони доставляли допомогу військовим із Прикарпаття. І сьогодні потреби бійців залишаються пріоритетними для Коломиї: учасники АТО отримують земельні ділянки під будівництво, а для тих, хто досі — на передовій, з міського бюджету виділяються кошти для забезпечення спецзасобами і особистим захистом.
Водночас, як і завжди, об’єктом першочергової уваги Ігоря Слюзара залишається комунальне господарство міста. Він вважає своїм обов’язком власноруч перевірити хід ремонтних робіт у будинках чи на вулиці, під особистий контроль взяв капітальні ремонти автодоріг. Часто такі виїзди перетворюються на зустрічі з містянами. Очільник Коломиї легкий у спілкуванні, з розумінням ставиться до проблем мешканців, зголошується допомогти з оплатою комунальних послуг людям, які опинилися за межею бідності. Всі, з ким у розмові йшлося про їхнього голову, говорили про нього тільки схвальні слова.
Коломийський виборець вимогливий і непередбачуваний. Та все-таки вперше в історії міста в жовтні цього року чинного міського голову обрали на другу каденцію. А це означає, що його роботу попередніх п’яти років оцінено достойно. Ігор Слюзар сформував нову команду з молодих і амбітних людей, які відкриті до діалогу з коломиянами, готові впроваджувати європейські моделі розвитку міста, вміють глибоко мислити і діяти рішуче. Вона має, зокрема, намір модернізувати міський парк, який також є важливим символом для Коломиї. Адже насправді це ландшафт древнього лісу, де ростуть столітні тиси та дуби і велетень-гінкго — останній нащадок мезозою. Тож логічно, що парк, який постав раніше, ніж саме місто, заслуговує стати його туристичною родзинкою. А ще в планах — багато справ, мрій та ідей з тим, аби додати до достоїнств Коломиї нові привабливі риси, зробити місто-писанку, ворота Гуцульщини, як називають Коломию, яскравою частинкою справжньої старої Європи.

Івано-Франківська область.

Пряма мова 

Міський голова Коломиї Ігор СЛЮЗАР:
«Коломия дуже специфічне і високотехнологічне промислове місто за мірками навіть СРСР. На заводах працювало 18 000 працівників. Сьогодні, на жаль, лишилося лише два підприємства. Всі решта зруйновані, закриті, приватизовані. 40% бюджету формують приватні підприємці, які платять єдиний податок, що є суттєвим підсиленням міської казни. На 61 000 населення маємо сьогодні 6 000 приватних підприємців і маленьких приватних підприємств. Кожен десятий житель Коломиї займається підприємництвом. Свого часу ми взяли кредит Світового банку 20 млн. грн. на «Водоканал», а зараз беремо 60 млн. на облаштування центральної частини міста. Це, в основному, заміна водогонів, бо ремонтувати там уже нічого...»