Завдяки розвитку медицини і поступу в лікуванні ВІЛ-інфекції за останні 10 років цю недугу в цивілізованих країнах викреслили з переліку смертельно небезпечних і перевели в розряд хронічних захворювань. Проте це не стосується України. Адже грошей на лікування хвороби, яка спричинена вірусом імунодефіциту людини, у держави немає.


Нещодавня акція протесту під Кабміном (на знімку), яку провела благодійна організація «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД», сигналізувала про катастрофічні масштаби проблеми. За даними організації, нині на обліку перебувають  134 тисячі громадян, інфікованих вірусом імунодефіциту, але лікування отримують лише 40% з них (60 тисяч людей).

 

Паперові гарантії та реальні потреби

 


За офіційною статистикою, яку збирає Український центр контролю за соціально небезпечними хворобами, станом на 1 жовтня 2015 року під медичним наглядом перебувало 127,3 тисячі ВІЛ-позитивних українців. Менш як половина з них отримують антиретровірусну терапію: станом на 1 листопада минулого року таких було майже 67 тисяч. При цьому ці цифри не враховують даних по Криму, а інформацію по тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей отримано з неофіційних джерел.


Донедавна антиретровірусну терапію призначали не всім хворим на ВІЛ, але наприкінці минулого року МОЗ ухвалило міжнародні стандарти лікування ВІЛ-позитивних пацієнтів. Відповідно до рекомендацій ВООЗ, відтепер вітчизняні лікарі мають призначати таку терапію навіть на ранній і безсимптомній стадіях хвороби, що зменшує ризик її розвитку. Однак реальність в Україні розходиться з приписами документів.


У бюджеті-2016 на протидію ВІЛ-інфекції заклали таку саму суму, як і в два попередні роки — 350 млн. грн. Через інфляцію, девальвацію гривні та зростаючий долар ця сума забезпечить медикаментами лише на 60% тих, хто вже отримує терапію, пояснюють у Мережі ЛЖВ...


У листі, який Мережа ЛЖВ передала Прем’єр-міністру Арсенію Яценюку, пояснюються причини такої ситуації: «100% препаратів, які використовуються для лікування ВІЛ-позитивних українців — іноземного виробництва, відповідно ціни на них зростають із зростанням інфляції та знецінення гривні. Рівень інфляції за 2015 рік, за даними Державної служби статистики, становив 143%». Щоб повною мірою забезпечити програми лікування ВІЛ/СНІДу, уряд закликають внести зміни до бюджету та знайти не менш як 1,4 млрд. грн.


Донори


Для тисяч ВІЛ-інфікованих співгромадян недофінансування бюджету означає загрозу переривання лікування, що є дуже небезпечним не лише для них самих, а й для суспільства загалом. Торік ситуацію врятував Глобальний фонд ООН для боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією, задовольнивши запит України на отримання безповоротної фінансової допомоги на суму 133,9 млн. доларів на період до кінця 2017 року.


Планова закупівля за кошти Глобального фонду на 2015—2016 роки забезпечила лікування для 23 тисяч пацієнтів. Зокрема, Мережа ЛЖВ у терміновому порядку закупила препаратів антиретровірусної терапії на більш як 4,1 млн. дол., що повністю забезпечило потребу в першому кварталі 2015 року. За офіційною статистикою, восени минулого року 18,5 тисячі ВІЛ-інфікованих людей в Україні отримували ліки за кошти ГФ, понад 46 тисяч — за кошти держбюджету.


На гроші фонду вдалося також створити буферний запас препаратів для 8 тисяч людей, які залишилися на територіях, тимчасово не контрольованих Україною.


Ще одним донором став Надзвичайний план президента США з боротьби з ВІЛ (PEPFAR), який додатково виділив 6,1 млн. доларів на закупівлю 18 тисяч річних курсів лікування.


Улітку минулого року в МОЗ запевняли Глобальний фонд, що кошти на заходи з подолання епідемії ВІЛ/СНІДу в бюджеті на 2016 рік буде збільшено. Але в державному кошторисі фігурує та сама сума, що не перекриває дефіцит українського бюджету (незважаючи на донорську допомогу) на лікування людей, що живуть з ВІЛ.


Державні закупівлі: ігри в квача


Утім, життя важкохворих пацієнтів в Україні залежить не лише від виділених грошей, а й від того, чи вчасно будуть закуплені ліки. Сумнозвісні історії з тендерами МОЗ, які або не проводилися вчасно, або відбувалися за завищеними цінами, вже докладно описані як у ЗМІ, так і у звітах СБУ.


Найкритичніший за останнє десятиріччя дефіцит антиретровірусної терапії утворився після того, як у 2014 році МОЗ затягнув із закупівлею препаратів для ВІЛ-інфікованих протягом трьох кварталів. Такі дії профільного відомства поставили під загрозу життя понад 46 тисяч пацієнтів, що вже отримували ліки АРТ, і позбавили надії на лікування тих, у кого вірус імунодефіциту діагностували вперше. За результатами торгів 2014 року розгорівся скандал і судова тяганина з компанією-постачальником...


Щоб покласти край корупційним схемам з тендерами в МОЗ, навесні 2015 року Верховна Рада надала право державних закупівель міжнародним організаціям. Протягом найближчих трьох років ліки для важкохворих українців закупатиме ЮНІСЕФ, Програма розвитку ООН в Україні та британська організація Crown Agents.


У грудні минулого року МОЗ і ЮНІСЕФ підписали угоду про централізовану закупівлю антиретровірусних препаратів на суму 253,8 млн. грн., які міністерство перерахувало міжнародній організації для проведення тендерних процедур. У благодійному фонді «Пацієнти України» вірять, що це дасть змогу сформувати національну систему закупівель на прозорих засадах, а виділені на ліки кошти витрачатимуться за призначенням, а не осідатимуть у кишенях чиновників.


Та буває й так, що вже закуплені ліки іноді не доходять до тих, кому вони потрібні, через недбалість і бюрократію. За інформацією Мережі ЛЖВ, на складах лікарні в Слов’янську псується запас антиретровірусного препарату, виділеного для хворих усієї Донецької області. Його надлишок (річна потреба для 2662 хворих на ВІЛ-інфекцію) утворився через те, що немає обласного центру, який би розподіляв ліки по всій підконтрольній Україні території області. Водночас на неконтрольовану територію Донецької області доставляють ліки не з державних лікарень, а із запасів, зроблених ЮНІСЕФ і Мережею ЛЖВ за гроші Глобального фонду.


Чого чекати?


Деградація державної системи забезпечення ліками відбувалась роками, тож міжнародні організації, яким доручили закупку ліків для важкохворих пацієнтів, отримали важкий спадок і обмаль коштів з держбюджету.


У Мережі ЛЖВ наголошують: унаслідок недофінансування є ризик залишити без терапії майже половину ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які вже її проходять. До того ж буферний запас ліків через проблеми з держзакупівлями в попередні роки надзвичайно малий.


900 мільйонів гривень. Стільки потрібно на лікування ВІЛ-інфікованих в Україні цього року, враховуючи рівень інфляції, зміну курсу національної валюти, податки та збори, а також вартість лікарських засобів та виробів медичного призначення на момент закупівлі. Ця цифра фігурує в бюджетному запиті МОЗ, яке наводить дані з резолюції круглого столу «Скільки коштує програма лікування СНІДу і туберкульозу в Україні».


На жаль, загальнодержавна цільова програма протидії ВІЛ-інфекції та СНІДу на 2014—2018 роки не отримує достатньої матеріальної підтримки з боку держави. Хоча в розділі «Мета» проголошується, що протидія ВІЛ-інфекції та СНІДу є одним із пріоритетних напрямів державної політики у сфері охорони здоров’я, а також предметом міжнародних зобов’язань України. Отож ухвалений законодавчий акт, по суті, лишається декларацією.

 

Нещодавня акція протесту під Кабміном, яку провела благодійна організація «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД», сигналізувала про катастрофічні масштаби проблеми.

 

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.