Укр | Рус
Футбол. Вирішальний матч «Шахтаря» проти «Ліона» розсудить один із найвідоміших арбітрів світу Шпиталь на колесах від Рівненщини - у подарунок військовослужбовцям Голова Верховної Ради України А.В.Парубій з 10 по 14 грудня 2018 року здійснює офіційний візит до Республіки Корея Кожен полонений моряк має власного адвоката - Денісова Різдвяний ярмарок та алкоголь: сумісні чи ні? СБУ на Закарпатті заблокувала провокативну рекламу Євросоюз оприлюднив санкційний список організаторів «виборів» в ОРДЛО Позбувся «Мерседеса спринтера» - бо порушив митні правила Щоденне зведення Міноборони України щодо обстановки в районі проведення операції Об’єднаних сил з Києва до Берегового привезли екскурсійний поїзд Не сплатив понад 2,7 млн грн податків... Президент України привітав Аннеґрет Крамп-Карренбауер з обранням на посаду Голови Християнсько-демократичного союзу Німеччини Майже 7000 жителів Рівненщини захворіло на ГРВІ у перший тиждень зими ІТ-фірму в Оксфорді відкрив О. Ковальчук із Чернівецького університету Київ: ялинки будуть чиповані
Загрузка...
На головну
26.04.2016

Гостре радіаційне опромінення — «нагорода» за патріотизм

Менш як за місяць до планетарної катастрофи я із колегами був у відрядженні в Прип’ятсько-Чорнобильській зоні. Тоді я працював старшим інженером Управління пожежної охорони УВС Київської області у званні капітана внутрішньої служби. 25 квітня 1986 року (вже в Києві) готувався до участі в телепрограмі до весняно-літнього пожежонебезпечного сезону. Додому потрапив опівночі. Та ніч видалася загадково тихою і напрочуд теплою...

 

До місця збору по тривозі діставався, як і більшість, попутним транспортом. Попри блокування витоку інформації органами КДБ, ми вже знали, що на ЧАЕС сталася не тільки пожежа, а й викид радіоактивних речовин після вибуху. Протягом дня пройшли прискорений курс навчання, отримали дозиметричний прилад, загальновійськові захисні комплекти, протигази і вранці 27 квітня прибули до Прип’яті для проведення радіаційної розвідки.


Коли під’їжджали, вперше увімкнув дозиметр. Його стрілка різко наблизилася до крайнього положення. Доповів про це старшому групи — майорові внутрішньої служби В. Давидову. Подальші ввімкнення фіксували граничні показання, а потім дозиметр вийшов із ладу. Тоді на озброєнні були загальновійськові ДП-63А із максимальною шкалою 50 рентгенів...


Першочергове завдання: фотозйомка зруйнованого 4-го енергоблоку АЕС. Відзняту плівку того ж дня ми повезли до Чорнобильського РВВС. Вдалося «витягнути» тільки чотири якісні панорамні знімки. Решта, через потужне випромінювання, засвітилися. Наступного дня ці світлини передали до Урядової комісії, а згодом у Москву. За виконане завдання мене та майора Давидова представили до ордена Червона Зірка. Саме наші фото розглядали на засіданні Політбюро ЦК КПРС, а 3 травня їх вперше показали в інформаційній програмі «Время».


Та основними моїми обов’язками в Прип’яті залишалися дозиметричні заміри, які я проводив позмінно із колегами з Держпожнагляду Олексієм Долинним, Василем Турчановим, Сергієм Задорожком, Ігорем Несенюком та Юрієм Тимощуком вже іншим приладом ДП-5Б.


Після передислокації позмінно чергував у пожежній частині Чорнобиля, а також виконував обов’язки заступника начальника загону. Після тривалого впливу високого рівня радіоактивного випромінювання стан мого здоров’я погіршився, і 3 травня я виїхав із забрудненої зони. Звернувся у відомчу поліклініку й дізнався, що у мене розвивається лейкопенія. Оскільки стаціонар шпиталю вже був переповнений тими, кого раніше відправили із зони ЧАЕС, то протягом двох тижнів лікувався амбулаторно.


Пригадую моторошний факт того періоду. В перші дні перебування в зоні ліквідації наслідків аварії я намагався зв’язатися з дружиною Тетяною для того, щоб вона відмовилася від поїздки на Травневі свята до озера в Пущу-Водицю. Наша сім’я заздалегідь планувала цю поїздку. У нас підростали два сини: п’ятирічний Андрій та дворічний Сергійко. Мої дзвінки з Прип’яті, а потім і з Чорнобиля на квартирний телефон у Києві постійно блокувалися, найімовірніше, з метою недопущення витоку інформації про аварію та «запобігання паніці» серед мирного населення... Це був злочин проти свого народу! Тож моя сім’я, як і десятки а, може, й сотні тисяч таких само, відпочивали на природі й отримували «свої» порції рентгенів і радіонуклідів...


Із грудня 1989 року по серпень 1991 року мені знову довелося працювати в режимній зоні ЧАЕС. Разом із заступником начальника Управління пожежної охорони по зоні ЧАЕС підполковником внутрішньої служби В. Чучковським організовував службу підрозділів вахтовим методом. Комплектувати частини доводилося особовим складом із усіх областей України. Тягар і відповідальність були не менші, ніж в початковий період ліквідації аварії. Траплялися пожежі і надзвичайні ситуації...


Понині відкритим залишається наболіле для всіх ліквідаторів питання оцінки їхніх заслуг державою. До списку «забутих» відношу і себе. Мене не раз представляли до державної нагороди. Вперше, як і багатьох інших, у травні 1986 року. До речі, оригінал мого нагородного листка за підписом начальника УВС Київського облвиконкому та мокрою печаткою через 5 років потрапив мені до рук. Я його зберігаю як пам’ять. Виявляється, що хтось із апаратників республіканського управління пожежної охорони (а тоді нагородні матеріали від нашої служби «фільтрували») просто не подав його на підпис міністру. Крім того, в ті часи, як і на все інше, встановлювалися рознарядка та ліміти. Вкотре мене знову представляли вже у 2005-му. З Департаменту кадрів МВС України надійшла відповідь, що до 19-ї річниці аварії на ЧАЕС нагородження державними нагородами не планується. А на 20-ту річницю про мене просто забули...


Михайло СВЯТНЕНКО, полковник внутрішньої служби у відставці, учасник ліквідації аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, інвалід війни 2-ї групи. 


Київ.
 

 

На знімку: після аварії на ЧАЕС, 4-й енергоблок. 


Фото автора.

 

Всі статті рубрики На головну