Зовсім недавно віце-прем’єр-міністр — міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Геннадій Зубко в інтерв’ю засобам масової інформації сказав про те, що розмір субсидій щорічно зростає і за кілька років стане непідйомним для держави. Виходом із ситуації, на думку віце-прем’єра, є монетизація залишку субсидії через економію енергоресурсів, яка мотивуватиме громадян до більш ощадливого ставлення до споживання енергії.
Геннадій Зубко вважає, що вже наприкінці наступного опалювального сезону може запрацювати нова система. «В Україні 5,5 млн. субсидіантів. Вони мають бути верифіковані, отримавши особисті рахунки. Ми пропонуємо країні і суспільству подолати шлях, що ним уже пройшли Польща, Литва, Латвія, які впровадили механізми енергоефективності й утричі зменшили енерговитрати», — підкреслив Геннадій Зубко.
Мудра думка, здається нам, тим паче що нічого вигадувати не треба. Існує досвід сусідів. Вивчай і перенось на наші реалії, впроваджуй і радій. Однак не минуло й тижня, як засобами масової інформації прокотилася заява іншого високопосадовця — міністра соціальної політики країни Андрія Реви. Вона теж стосувалася монетизації субсидій. А от суть її була радикально протилежна. «Я вважаю, що проводити монетизацію субсидій не можна. От у нас 9 млн. субсидіантів (у Зубка було 5,5. — Авт.). Беремо найгірший варіант: бабуся-пенсіонерка живе сама, житло площею 48 кв. м, пенсія — 1 130 грн. За цю площу їй доведеться платити приблизно 2 200 грн. комунальних послуг. Тобто це вдвічі більше, ніж її пенсія. Коли їй призначається субсидія, зі своєї пенсії вона повинна заплатити 6 відсотків — майже 60 грн. Решту, 2 140 грн., їй повинна грошима дати держава. От бабуся отримує 1 130 грн. пенсії і 2 140 грн. субсидії. Тепер питання: вона їсти хоче? А на 1 130 грн. м’ясо ви не купите на базарі, якісь делікатеси теж. Ліки їй потрібно купувати? І от бабуся думає: «Це ж треба 2 140 грн. заплатити і ще 60 грн. з пенсії. Може, я 500 грн. на ліки візьму, а з наступного місяця віддам». Але з наступного місяця — ще 500 грн., і борг у неї починає накопичуватися.
Далі запитання: що держава з нею робитиме? Ми ж дали бабусі гроші в повному обсязі, і вона повинна була їх використати в повному обсязі, а вона цього не зробила. Є інша ідея: зробити ці кошти цільовими. Міркуємо. Добре, робимо цільовими. Для цього потрібно відкрити 9 млн. рахунків і класти реципієнтам ці гроші на рахунок. Скільки часу забере ця процедура? Потім люди мають прийти і сплатити з цих рахунків комунальні послуги. Банки виграють від такої кількості операцій, але що виграють люди? У чому сенс такої системи? Нині людині принесли рахунок, вона подивилася, скільки має заплатити, пішла, заплатила, а решту додала держава. Все».
Але ні, не все. Рано пан міністр каже, що все. Тут такий простір для творчості. Міркуємо. Навіщо відкривати якісь рахунки, навіщо українцям взагалі давати на руки зарплати і пенсії, що їх несвідомі громадяни одразу ж розтринькають на, борони Боже, м’ясо, ліки та якісь там дефіцити, коли можна просто субсидувати реципієнтів на достатньому для підтримання життєдіяльності рівні, а все, що залишиться від того субсидування, прямим шляхом — в офшори.
І головне: треба заборонити думати. І не лише бабусям...
Підсумовував Віктор БОНДАР.
