Не кожне місто з населенням 7,5 тисячі осіб може похвалитися музеєм образотворчого мистецтва. У Ржищеві такий музей є, і носить він ім’я видатного земляка — художника-монументаліста Івана-Валентина Задорожного.
Постать цього митця, який народився і похований у Ржищеві, ще не до кінця вивчена та оцінена. Парадокс: творчість художника, який на картинах часто зображав звичайних селян, їхній побут, тепер порівнюють із Космосом — неосяжним та загадковим. Про це йшлося під час заходів з нагоди 95-річчя з дня народження Задорожного, які відбулися в його рідному місті.
— Батько осиротів, коли йому виповнилося сім місяців, і виростав практично на вулиці. Дуже любив землю. Пригадую, як він ходив дивитися на неї рано навесні, коли вона ще не вкрита, парує. Робив замальовки, етюди. Так само приваблювала його осіння земля. Для мене батько — це величезна брила, дорогоцінна жила, яка постійно заглиблюється, — зізналася донька художника Наталія (на знімку на 1-й стор).
— Це була не людина, а якась безмежність. Усім цікавився, і все в нього було красиво, зосереджено, виважено, — каже дружина художника Надія Яківна. — Зробив серію язичницьких богів, через яких мав багато неприємностей. У творчості постійно наздоганяв сам себе. Міг серед ночі схопитися й робити ескізи. Коли зайнявся художнім склом — їздив на завод, розпитував технологів про фарбоване скло. Брав у них порошок, варив удома, всі руки попечені були.
Співрозмовниця поділилася з «Голосом України» спогадами про те, як звичайні сільські дядьки та тітки позували Задорожному під час створення полотен. У Балико-Щучинці Кагарлицького району, де мешкала родина, художника любили, пишалися ним, але робота «моделями» видавалася дуже важкою для селян.
— Сільські люди не звикли позувати, це багато часу забирає. Поки чоловік малював, я відволікала «моделей» розмовами. Розпитувала про їхнє життя, про війну. Страшні речі вони розповідали. У цих місцях у Другу світову був Букринський плацдарм. В ополчення забрали дітей, 16-річних хлопців, і старих дідів. У свитках, валянках. А в німців — і кулемети, і гармати, і танки. Розповідала одна селянка, як після бою жінки ходили вночі з ліхтарем на поле бою, шукали своїх синів, племінників.
За мотивами тієї розповіді Іван-Валентин Задорожний створив картину «Матері»: чотири жіночі постаті вдивляються в морок, намагаючись відшукати серед полеглих своїх рідних. Копія полотна є в музеї образотворчого мистецтва у Ржищеві. Оригінал — у Росії, куди були відправлені щонайменше десять робіт талановитого українця. Про долю цих картин нічого не відомо. Щодо серії язичницьких богів — то вони свого часу прикрашали одну із зал готелю «Інтурист» у столиці. Після зміни власника закладу у 90-х роках минулого століття роботи просто викинули, і лише кілька картин друзям художника вдалося врятувати. Досі не видано художній альбом із повним зібранням творів лауреата Шевченківської премії.
Творчий шлях Івана-Валентина Задорожного чітко поділений навпіл. Перша половина — успіх, визнання, виставки, нагороди. Друга — скрута, тавро «націоналіста», заборона виставляти свої картини. Посмертно — Державна премія імені Шевченка за серію робіт 1964—1988 років. Про митця згадували його рідні, колеги по творчому цеху, земляки. До речі, син Богдан — також художник із виразним авторським стилем.
Мистецтвознавці зазначають: парадокс творчого сплеску в українському живописі 1960—1970-х років, до якого належать і роботи Задорожного, досі не розкрито. Як могли в умовах соціалістичної системи народитися такі образи й форми, які ламали всі стереотипи?
На піку творчого життя художник різко змінив стиль — у бік монументалізму — і наказав винести на смітник усі власні ескізи доби реалізму. «Я просила, благала: дайте, візьму, заховаю, виберу найкраще... А він усе одно викидає», — каже дружина Надія Яківна. Задорожний не хотів, щоб навіть вдалі ескізи тягнули його в минуле. Доля митця, його творчий спадок — це ще один пласт у культурному нашаруванні цих давніх місць, які стають дедалі привабливішими для туристів.
Пряма мова
Василь Андріяшко, кандидат мистецтвознавства, завідувач кафедри художнього текстилю й моделювання костюма Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука:
— Іван-Валентин Задорожний — художник-універсал, який на високому рівні опанував усі техніки монументального мистецтва. Мав сильний характер і за натурою був нонконформіст. Завжди йшов усупереч системі. Різав правду-матку. За це його поважали навіть недруги. Його виступи були справжньою школою для молодих художників.
Народний художник України Володимир Прядка під час заходів з нагоди 95-річчя з дня народження Івана-Валентина Задорожного.
Фото автора.
